Продовження. (До початку >>>)
Бачив до чого калічать слуги "современних вогнів" розум, душу і волю навіть сучасників його. Бачив, як роз`їджений безвірством і сумнівами мозок на кожний чужинецький "догмат" знав лише відповідь — "може так і треба"? Бачив, як скалічене серце на знало, чи "молитися Богові одному", чи "Неронові лютому". Чи бути вірним традиціям своєї країни, чи стати "дядьками отечества чужого", або любити Землю предків героїв, чи земельку, що була "добра для городу"... Бачив скалічену волю людей, що забували на славу дідівську, воліли "сидіти нишком". А на кожний виклик Прометея, жахалися і шепотіли — "що він діяв, на кого руку підіймав"?!
"І праведно Господь великий" — казав Шевченко — "царя їм повелів ізбрать", скаліченим поколінням — вибрати рабство, бо люди, роз'їджені сумнівами, без віри, літеплі в своїх роздвоєних почуттях, — не тверді в путях своїх. Не є формотворці, ковалі свого життя, лише підніжки чужого пана, в нашім випадку — "грязь Москви".
Подібна є ця "вільнодумна", "демократична" інтелігенція в країнах Заходу, що розкладена думками Маркса, Леніна, Фройда, опинилася під гіпнозом таємної мафії на провідних становищах і тому рідко коли здібна протиставитися злу, що каламутним потоком тече з Москви.
Не дивно, що зусилля Заходу і большевиків упорядкувати світ лишаються стерильними. Всі їх гасла: мир, добробут, гуманність, міжнародне братерство, антирасизм, свобода, об'єднання націй, рівність — стають або свідомою брехнею, або вироджуються в свою протилежність. Культ матерії і грошей, або матерії і грабунку — вбиває всі ідеї — Бога, патріотизм, честь, жертву в ім'я великих ідеалів, а де цього нема — там тріскають всі обручі, що тримають суспільство, яке розкладається і обертається в неорганічну купу одиниць — в отару.
Наша демо-соціалістична (і західна) інтелігенція, що дала себе "повести за віком" чортівської облуди лжевчителів матеріалізму, виказала своє банкрутство в боротьбі з силами антихриста, з якими мала вона багато спільних догм — атеїзм, соціалізм і комунізм, адорацію "світла з Москви" (драгоманівщина, грушевщина, винниченківщина). По друге — їй бракувало сили одержимих бісами — їх противників. Протиставити їх силі Божу силу, не вміли, бо до неї не зверталися. Фанатичної віри в свою ідею — не мали, бо взагалі не розуміли сили такої віри і такої ідеї. Фанатичне протиставлення злу — було в їх очах, які ідея, чимось нереалістичним. Тому й прийшли на шлях пристосування до тої сили, до ідейного і тактичного компромісу з червоною Москвою, або до плебейського "благоденствія". Під тим оглядом пасивізм, зречення ідеї вести самим свою країну, ідейно і політично, шукання ласки чужинця, привело ту інтелігенцію на той самий шлях розкладу і відходу від свого народу, на який вступило було в XIX в. "малоросійське дворянство".
Це було заперечення ідеї Шевченка. Він був містик і віруючий, "прогресивна" (драгоманівська) інтелігенція, яка стрінула 1917 рік, — з містики сміялася, а вірила лише в матеріальний "поступ" і таке ж щастя: замість "сонця Правди" мала культ "соняшної машини" і півлюдей — "інараків". Він — фанатично тримався національних традицій старої України, — вони їх відкидали, бігаючи за блудними вогнями лжеінтернаціоналізму і соціалізму. Він погорджував москалями і голосив невблаганну боротьбу з ними, вони — молилися до московських "прогресивних" божків і не уявляли собі незалежного від Москви життя ("федерація", "союз", "сучасна Україна"). Він — кликав до героїки і величі, до ідеалізму, до слави, вони до ступневої "еволюції", до компромісу, до "щастя" малої людини в отарі, під чужою владою. Це були різні духовні бігуни. Звідси нормальний розвиток тої інтелігенції на Україні — до служби дияволу, на еміграції — до шукання, за ціну упідлення, погодження з ним.
В нашу добу стоїмо на межі. Через свою ігнорацію законів космосу, і через свою злобу і ненависть до всього шляхетного, мудрого і високого, — плани дияволових сил засуджені на стерильність, але — лише по тяжкій і довгій боротьбі і жертвах. Він, як малював Вельзевула Мільтон — є обдарований "непохитною волею", диким "бажанням помсти" Добру, Богові, "несмертельною ненавистю" до Добра і відвагою. І не збанкрутованій "прогресивній" інтелігенції протиставитися йому. Ми увійшли в часи, коли московський звір зі своїми слугами з західної мафії став подібний до звіра з Апокаліпса, — коли буде забиваний кожний, хто не кланятиметься подобі того звіра. Коли всі будуть змушувані носити на руці або на чолі емблему його, а коли ні — будуть переслідувані і винищувані... Як тепер кожний, хто не буде кланятися звірюці комуністично-московської лженауки, або прихильній до неї мафії на Заході, хто не схоче носити емблеми симпатизуючого з Москвою соціалізму, "демократії", "пацифізму" і "свободи", або влади модерної Вавилонської вежі — будуть окричані і винищувані як "вороги народу", "фашисти", "вузькі націоналісти" чи "антисеміти". Кожний, хто не вирікався Бога, країни своєї, нації в ім'я блудних диявольських знаків Звіра, — буде проскрибований — чи одиниці, чи нації. Особливо ті, що зазнали панування Москви і інтернаціональної мафії і боролися з ними — як німці, мадяри, іспанці і — в першій лінії — українці. Ті, які не хотіли прийняти знаку звіра на себе, ні скласти пошани антихристові.
Що в цій страшній боротьбі зі Звіром на життя і смерть найважливіше завдання авангарду свободи займе Україна — знав Шевченко. Знав також, що проти сили зла мусить стати нова сила лицарства українського. Щоб змагатися за свою правду, свою силу, свою волю. Клич до великого змагу за ці гасла, клич до повстання лицарства запорозького — був його основний клич. Він може єдиний на ті часи бачив, що лжевчителі "современних вогнів" з московського і іншого "чужого поля" зійдуть на землю від владодержця пекла (як ті "ворони"), щоб під маскою добра принести зло і брехню, та що прийдуть вони знищити душу нашу, стерти з лиця землі Україну і "весь світ полонити" в своє ярмо. Бачив теж, що головний бій з силами диявола відбудеться на "нашій, не своїй землі". Знав і нам казав, що тільки козацька Україна, вірна своїм традиціям; що тільки орден суворого лицарства нового здолає розбити чужих ідолів і стати в обороні "поруганої зайдами, самим Богом заповідженої нам Святині".
За свою правду, за свою силу і за свою волю.
X. Лжевчителі "современних вогнів" >>> | ЗМІСТ | XII. "Своя правда, і сила, і воля" >>>