Микола Сціборський
28 березня у Житомирі 1898 народився Микола Орестович Сціборський (1898-1941) - один із теоретиків українського націоналізму та концепції Націократії, учасник Першої світової війни, діяч УНР, УВО, один з фундаторів ОУН, зокрема солідаризму і корпоративного державного устрою, підполковник, теоретик офіційних видань ОУН, автор численних статей у націоналістичних виданнях, співавтор проекту конституції української держави, за фахом — інженер-економіст. У вересні 1939, за дорученням А. Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала «тоталітарний, авторитарний, професійно-становий» устрій держави.
Службу в царській армії почав ще в 1915 році однорічником І-го розряду. 1 січня 1916 року закінчив школу прапорщиків. Службу проходив в 1-му лейб-гренадерському Катеринославському імператора Олександра ІІ полку І-ї гренадерської дивізії гренадерського корпусу ІІ-ї російської армії. Нагороджений орденами Святої Анни 3-го і 4-го ступенів та Святого Станіслава 3-го ступеня, Георгіївським хрестом 4-го ступеня. В боях був двічі поранений.
Після лютневої революції Микола Сціборський поринає у вир створення українських військових частин. В жовтні 1917-го старшини-українці почали формування автономної національної військової частини в 1-му лейб-гренадерському полку. Це давалось надто складно, адже більшість вояків були росіянами і українців там було порівняно небагато. Але поставленої мети було досягнуто. Найстарший за рангом офіцер - поручник Сціборський - очолив Окремий український курінь. В листопаді, в бою проти німців, був отруєний газами і покинув частину. Після лікування в шпиталі його визнано інвалідом із втратою 50% працездатності. Після шпиталю Сціборський демобілізувався та вступив до Української армії. Національно свідомий, з військовим досвідом, офіцер став у нагоді і при створенні Армії УНР.
Андрій Мельник писав про Миколу Сціборського, що він «...жив акцією і власною роботою; революційний темперамент характеризував його; революція була його стихією».
Микола не підтримував жодних федеративних зв'язків України, тому після підписання Скоропадським грамоти з небільшовицькою Росією, остаточно відійшов від нього. В грудні 1918 року вже був у складі Республіканських військ, що оголосили війну гетьманові. У складі Армії УНР Микола посідав різні «муштрові і військово-адміністративні посади», зокрема в 1920 році він був ад'ютантом командира 1-го кінного Лубенського полку імені Максима Залізняка 1-ї бригади Окремої кінної дивізії. Брав участь в осінній кампанії Армії УНР.
21 листопада 1920 року Микола Сціборський був інтернований на території Польщі в складі Української армії. Перебував у таборі міста Каліш. Службу в Українській армії закінчив 1924 року на посаді старшого ад'ютанта штабу Окремої кінної дивізії. Ще перебуваючи в таборі для інтернованих в Каліші, Микола надіслав заяву на вступ до Української господарської академії в Подєбради, про що свідчить заведена 27 червня 1924 року особиста справа. При вступі до академії Сціборський мав певні труднощі, позаяк не мав закінченої середньої освіти. Декілька місяців йому відмовляли у вступі. Микола ж бажав здобути вищу освіту лише українською. Для цього мусив нелегально прибути до Чехословаччини, де знову подавав прохання про вступ. За нього вступилась і Рада Українського союзу студентів-емігрантів і 17 жовтня сенат Української господарської академії ухвалив рішення зарахувати Сціборського. Темою дипломної роботи Микола обрав «Аграрну політику українського націоналізму». У 1929 році закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де у 1925 році створив Легію українських націоналістів, котра пізніше об′єдналася з іншими націоналістичними організаціями в ОУН. З 1927 входив до Проводу (Правління) українських націоналістів. У 1928–1934 видавав у Празі ідеологічний орган ОУН - журнал "Розбудова нації", співпрацював з іншими націоналістичними виданнями - "Державна нація", "Сурма", "Українське слово".
28 січня - 3 лютого 1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів. Однією з організацій-засновниць стала керована Сціборським Легія Українських Націоналістів. Самого ж Миколу Сціборського було обрано заступником Голови Проводу ОУН, яким був він до самої смерти. Крім того, виконував обов'язки організаційного референта. Користувався довірою Євгена Коновальця. Після вбивства Євгена Коновальця деякий час виконував обов'язки голови ОУН, проте фактично влада перейшла в руки тріумвірату в складі: Я. Барановський, О. Сеник, О. Ольжич.
Сціборський — ідеолог українського організованого націоналізму, зокрема, так званого солідаризму і корпоративного державного устрою. Теоретик офіційних видань ОУН, автор численних статей у націоналістичних журналах "Державна Нація", "Розбудова Нації", "Сурма", тижневику "Укр. Слово" (Париж) і в різних альманахах. Був прихильником (корпоративізму). У вересні 1939, за дорученням А. Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала "тоталітарний, авторитарний, професійно-становий" устрій держави. У 1940 році, після розколу ОУН на "бандерівців" і "мельниківців", перейшов на бік Андрія Мельника, призначений референтом пропаганди.
Мешкав у Парижі, звідки, 1938-го переїхав до Відня, потім проживав у Кракові, де в 1939–1940 рр. знаходився один з керівних центрів ОУН. Андрій Мельник про Миколу Сціборського: «Сціборський осів нещодавно у Відні, змушений покинути Париж у висліді большевицьких демаршів у французької влади. Коли большевикам не вдалося намовити його через окремого висланника Івана Івановича, що пред’явив йому листи від матері й сестри, де його кликано вернутись до них домів, до Житомира, вжили вони всіх заходів, щоб позбутися його з такого культурного світового осередку, яким був і є Париж, і дійняли свого: французька влада змусила його виїхати з Франції. Та вимушений виїзд з Франції зовсім не зломив Миколи Сціборського; большевики не притупили цим гостроти пера, навпаки – зактивізували його ще більше».
Розробив концепцію Націократії - суспільно-політичної доктрини та концепції державного режиму, при якому управління здійснюється через представницькі органи державної влади, організовані на основі солідарної праці всіх соціально-корисних верств нації як найбільш оптимальної форми людського соціуму. Націократію Сціборський розумів як режим панування нації у власній державі, підкреслюючи, що "націократія заперечує принцип класової боротьби та право окремих соціальних груп на монопольне панування в державі й на експлуатацію суспільства. Розглядаючи націю, як живе, суцільне, хоч і різноманітне в своїх складових частинах, єство, вона розв'язання соціальних проблем переносить у площину національної солідарності".
«Національна революція - писав він, - це внутрішній, тривалий у часі і різносторонній у своїх проявах визвольно-політичний і державо-творчий процес Нації, який спрямований до її звільнення, зміцнення, впорядкування та забезпечення для неї гідного існування.»
На початку радянсько-німецької війни у складі Основної похідної групи ОУН вирушив до Києва для участі у відновленні Української держави. Убитий разом з Омеляном Сеником в Житомирі внаслідок терористичного акту. Похований у Житомирі. Похорон Сціборського і Сеника, незважаючи на дощ, перетворилися на масову маніфестацію, в якій взяли участь, за словами прихильників ОУН, до 3000 осіб.