ВІЙНА В КОРЕЇ І НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА ПОЛІТИКА
Ця стаття написана у зв'язку з Конференцією АБИ, яка відбулася в днях 12-14 червня 1950 р. в Едінбурзі, під патронатом Шотляндської Ліґи Европейської Свободи. Користаючись прикладом Корейської війни (1951-1953), як маркантним виявом московського імперіялізму, автор ще раз вияснює й уточнює підстави української національно-визвольної політики, її стратегії і тактики боротьбу а також важливости спільного протибольшевицького фронту поневолених Москвою народів.
Стаття “Війна в Кореї і національно-визвольна політика” не мала підпису автора (авторство Степана Бандери ствердив редактор “Сурми” Степан Ленкавський), була друкована в журналі “Сурма”, Мюнхен, ч. 21, липень 1950 р.
Сучасна війна в Кореї е лише одним із інцидентів, який постав у висліді ривалізації між собою світових потуг за закріплення позицій посідання, здобутих у висліді другої світової війни. Хибна, безпринципна і в своїй засаді імперіялістична політика більшости західніх держав супроти азійських народів об'єктивно прокладає шлях для російського імперіялістичного наступу через облудне зовнішнє підтримування ним національних змагань цих народів, з одночасною внутрішньою пенетрацією комунізму й комуністичної партії, які фактично з середини знищують національний зміст змагань цих народів.
Ми глибоко співчуваємо трагедії корейського народу, який став об'єктом інспірованої, організованої, з-зовні підсичуваної внутрішньої громадянської війни, у якій брат убиває брата. Вину за це поносить російський імперіялізм, який є першим і фактичним спричинником шаліючої проти корейського народу війни. Але й ті держави, які після закінчення другої світової війни, поділили землю і народ Кореї (що не була ні спричинником, ані учасником тієї війни, а поневоленою нацією) на дві частини, північну й південну, і цим заклали основи для війни проти корейського народу, — фактично потурали плянам російського імперіялізму супроти Кореї.
Корейська війна, як одна з сьогочасних актуальних ланок єдиного ланцюга всеобіймаючого наступу російського імперіялізму, є нагодою ще раз перевірити, вияснити й уточнити, на основі досвіду останніх літ, підстави української національно-визвольної політики, її стратегії і тактики боротьби, зробити її дійовим інструментом нашого кожночасного поступовання і зберегти її від того, щоб вона збивалася на чужі манівці, у висліді чого усунути небезпеку, щоб українська політика була втягнена в сателітну ролю при чужих політиках, а революційне змагання нації за свою державу, щоб перетворилося в погній для чужого поля.
І
Єдиний шлях до визволення України і відновлення Української Самостійної Соборної Держави — це національно-визвольна війна українського народу проти російської імперії, яка нині зветься СССР; революційно-визвольна боротьба власними силами, за всіх умов, без уваги на міжнародню ситуацію. Український націоналістичний рух послідовно веде визвольні змагання народу цим шляхом.
На успішне розгортання революційно-визвольної боротьби складаються такі чинники:
а) зріст революційного потенціялу, динаміка й підготованість визвольних сил нації до повного розгортання боротьби у повстання і революційну національно-визвольну війну;
б) поширення революційної протибольшевицької і протиросійської боротьби серед інших народів, зміцнення визвольного фронту народів поневолених московським імперіялізмом;
в) внутрішня ситуація в СССР, зокрема наслідки протибольшевицьких дій революційних сил, реакція народніх мас на соціяльне уярмлення, заламання і кризи в большевицькій системі.
Сприяючими чинниками є: міжнародня ситуація, відносини між СССР і зовнішніми силами, наскільки вони зв'язують і тримають в напруженні большевицькі сили, сприятлива постава зовнішніх сил до визвольної боротьби підсовєтських народів.
Наявність, сила, ширина і глибина та революційна напруга трьох основних складників, з яких твориться процес національно-визвольної боротьби, вирішують її остаточний вислід. Найтяжча зовнішньо-політична ситуація СССР і навіть повний його мілітарний розгром у зовнішній війні і за найсприятливішої постави зовнішніх сил до ідеї національно-державного визволення України, без суверенне організованої і незалежно діючої власної сили, волі для України не принесуть.
II
Сучасне міжнародне становище треба вважати переломною фазою найчорнішого періоду новітньої історії — найвищого піднесення і розвитку московського імперіялізму і найбільшої дійовости його знаряддя — комуно-большевизму. Війна Німеччини в 1941 році проти СССР вивела Советський Союз з стану “світового арбітра і визволителя всього світу”, що його він зумів зайняти на печатках світової війни, і він не з своєї власної волі опинився в лавах “союзників” — противників Німеччини; замість єдиного “світового визволителя”, СССР став одним із “великої трійки”.
А західні світові потуги, з реального й конкретного в той час власного інтересу в обличчі безпосередньої загрози від Німеччини, прийняли і співпрацювали з цим “союзником”, і в процесі війни та після її закінчення шукали тривкого співжиття і співпраці з СССР на тій підставі, що він, мовляв, загальмує свою “програму максимум” і вкладеться в якусь схему світової політичної системи, розбудованої на засаді “сфер впливів”, співіснування геополітичних комплексів і т. п. Ціною такого миру між СССР і західніми державами мали бути ті народи, які до того часу впали жертвами російського імперіялізму.
Завдяки такій політиці західніх держав, після закінчення другої світової війни большевики не мали жодного зовнішнього противника і всю свою енергію спрямували передусім на поборення тих визвольних рухів поневолених ними народів, які широко розгорнулись в час війни; на закріпачення новопідбитих країн і на підготову до дальших загарбань. Поруч з тим, російський імперіялізм став розгортати свій наступ у різних напрямках, на різні народи, методами внутрішнього розкладу, підміновування і безпосередньої аґресії. Зокрема в східній Азії московська експансія досягла величезних здобутків.
Це довело до остаточного краху систему політики “великих трьох” і виявило її ефемеридність. Стан ілюзоричної рівноваги був захитаний і в різних кінцях земної кулі дійшло до безпосередніх мілітарних зударів. Цим започатковується новий етап взаємин між СССР і його “союзниками”. Новим у цьому етапі є те, що одна з великодержав — ЗСА, перейшла до мілітарних протидій безпосередньо власними силами. Але ця зміна характеру відносин стосується до методів політики супроти большевизму, а не до засад-ничих цілей цієї політики.
Цілі політики західніх держав супроти СССР, докопуваної нині новими методами — користуванням зброї, залишаються старі: привернути й зберегти дотогочасний стан розмежування впливів між західнім бльоком держав і СССР і в висліді прийти до стабілізації взаємин і співжиття з Совєтським Союзом. У цій політиці є закладена засаднича згода на існування московського імперіялістичного большевизму, з цілою його суттю і практикою супроти уярмлених ним народів, пасивне незацікавлення долею і змаганням тих народів.
Гасла оборони народів перед большевицьким поневоленням і винищуванням, гасла захисту демократичних свобід і форм життя, під якими західні держави протиставляться большевизмові, у політиці цих західніх держав і надалі стосуються тільки до тих країн, на яких їм спеціяльно залежить, щоб вони не попали під большевицьке панування. У випадку Кореї західні держави підтримують “ідею свободи” лише для південної частини корейського народу, а північну й далі готові залишити на поталу большевизмові, себто розрізати корейський народ на дві частини, дарма, що міжнародніми договорами й актами ОН ґарантовано державну незалежність єдиної і цілої країни. Отож, насправді йде про збереження розмежування сфер “впливів” через живі національні організми.
III
Сучасну політичну ситуацію в світі формує не тільки протиставлення двох силових бльоків великодержав — СССР з його сателітами, і держав Заходу. Не меншу, а в остаточному висліді вирішальну ролю відограють визвольні змагання поневолених народів у всьому світі за свою самостійність і за державну суверенність, які творять собою комплекси третьої сили і поруч обидвох протиставних бльоків формують міжнародній силовий уклад.
Одночасно серед численних народів проходять процеси глибинних зрушень у сферах духовости, внутрішніх політичних і суспільно-економічних відносин, які в своїй сукупності формуються у національну ідею і націоналізм, як універсальну політичну систему, як підставовий чинник світової організації цілого людства.
Західні держави недоцінюють або заперечують значення і рушійну силу національної ідеї і визвольних рухів поневолених народів. Вони не дають розв'язки для самостійницьких змагань народів у своїх колоніях і не хочуть зайняти активної прихильної постави до визвольних рухів народів у підбольшевицькій Европі й Азії, як цього вимагає спільна для всіх народів справа боротьби проти російського імперіялізму і його міжнароднього знаряддя — большевизму. Натомість большевизм, за своєю природою наскрізь ворожий до національної ідеї. Він нещадно винищує національно-самостійницькі змагання і сили поневолених Росією народів (хоч намагається прикрити це пропагандою нібито самостійних держав-сателітів і союзних національних республік у складі СССР), поза своїми кордонами виступає як речник національної ідеї, підтримує і спомагає самостійницькі змагання колоніяльних і напівзалежних держав і народів, щоб підсилювати їхню боротьбу проти західніх держав і намагається спрямувати цю боротьбу на комуністичні рейки з метою виперти західні держави з тих країн і через систему комуністичної внутрішньої організації життя тих народів загарбати їх під своє панування.
Революційно-визвольна боротьба України і цілого протиболь-шевицького бльоку народів ведеться осамітнено, власними силами наших народів, без жодної підтримки з боку західніх держав. Ця боротьба була, є і буде найпевнішим, незмінним і в кожній ситуації активним чинником у світовому фронті проти большевизму й загарбницького російського імперіялізму усіх його'форм. Визвольний протибольшевицький фронт поневолених народів у світовому змаганні двох ривалізуючих бльоків творить третю силу, яка різниться від них своїми цілями, якістю і способами дії.
У досьогочасній політиці західніх держав, а зокрема ЗСА, немає жодних серйозних проявів позитивної настанови до нашої національно-визвольної, протимосковської (протибольшевицької) боротьби і до її цілей — знищення большевизму і всякого загарбницького російського імперіялізму, розподілу СССР і побудови самостійних національних держав досі поневолених народів. Коли ж такий досьогочасний стан міг оправдуватися бажанням мирного співжиття і “союзницької” співпраці з СССР “за всяку ціну”, то мірою того, як “холодна війна” переростає в гарячу, продовження цієї політики наочно доводило б, що чинники, які кермують політикою західніх держав, а головно США, Великобрітанія і Франція, мають засадничо інші цілі супроти СССР і наших народів, ніж ті, до яких змагає наша боротьба — до розвалу й розподілу російської імперії, СССР, і до побудови національних держав.
IV
Нема поважних виглядів на здійснення бажань західніх держав, а саме, щоб збройний конфлікт у Кореї і ціле напруження ситуації швидко закінчилися приверненням попереднього стану розмежування сфер впливу, і щоб у висліді їхньої рішучої постави наступила стабілізація стосунків — ширше й тривкіше порозуміння з СССР. Большевики не хочуть жодної справжньої стабілізації, ані миру, і не думають припиняти дальшого походу свого імперіялізму... Вони з усіх сил намагаються зробити так, щоб розгорілася і поширилася війна західніх держав з самостійницькими і комуністичними рухами народів східньо-південної Азії, на Маляях, у Кореї і з комуністичним Китаєм. Розпаливши війну між західніми державами і азійськими народами, Москва буде її підтримувати, підсилювати й поширювати всякими способами з тією метою, щоб західні держави витратили багато сил, позбулися всякого довір'я у широких мас азійських народів. На тлі того повинен би неспівмірно зрости воєнно-політичний престиж СССР, як потуги, яка ще не сказала свого слова і яка вирішить ціле змагання таким способом, що у найдогідніший для неї момент вона вступить в одверту війну, або, при некорисному для неї розвиткові, шукатиме іншого, тимчасового, компромісового виходу у вигляді “посередництва” в “мирі Китаю з США” і т. п.
Ставка політики західніх держав на те, що конфлікт у Кореї, при їхній рішучій у ньому поставі і мілітарній реакції, поставить тверду межу дальшому наступові російського імперіялізму і доведе до мирної стабілізації та співпраці між Заходом і СССР, є неправильна. У ній лежить бажання примиритися з большевизмом коштом тих усіх народів, які вже впали його жертвою. Для всіх народів, які змагаються за своє визволення з-під російського поневолення, таке спрямування політики західніх держав є шкідливе. Але воно є так само шкідливе для справи захисту від російського імперіялізму решти світу, в тому числі і самих західніх держав.
Розглядаючи в цілому сучасну політику західніх держав супроти Росії в корейському конфлікті, мусимо позитивно оцінити саму методу поступування — рішучу мілітарну відсіч, хоч сама засаднича мета тієї політики є неправильна. Можна припускати, одначе, що після направи в методі на одному відтинку, під впливом чинника національно-визвольних війн поневолених народів та ймовірного перекинення конфлікту на інші терени, прийде також направа і в цілях політики Заходу.
V
Революційно-визвольна боротьба України й інших народів проти большевицького бльоку своїми цілями, своєю неперервною дією і своїм потенціялом у напрямі докорінного знищення большевизму й російського імперіялізму, являється найстійкішим і найрадикальнішим чинником у протибольшевицькому фронті. Протибольшевицькі потягнення, а навіть мілітарні виступи різних держав, хоч би вони мали дуже велику силову напругу, якщо їхня дія не має на меті знищити російського імперіялізму, а тільки примусити його до деяких поступок, не матимуть такого значення для ладу й спокою в світі, як мають його національно-визвольні революції поневолених народів.
Мірою поглиблювання, поширювання політичних і мілітарних конфліктів між СССР та іншими державами, і мірою розпалювання нової світової війни повинен відбуватися процес наближення і вирівнювання постави тих держав до засадничого становища Антибольшевицького Бльоку Народів. Доки західні держави не йтимуть на повне знищення большевизму й російського імперіялізму, на розвал СССР і відродження на його руїнах національних держав поневолених нині народів, а змагають лише до припинення большевицької агресії і експансії (хоч би для того вони вели відкриту війну), доти немає підстав, щоб наші визвольні змагання зв'язувати з їхньою політикою і з їхніми конфліктами.
Ми можемо й будемо використовувати сприятливі для нашої боротьби нагоди й ситуації. Так само наша визвольна боротьба об'єктивно є корисним чинником для чужої політики та акції, спрямованої проти СССР. Визвольні змагання України й інших народів можна було б зв'язувати з протибольшевицькою боротьбою чужих держав тільки на плятформі союзницького відношення, при зобов'язуючому узгідненні цілей і при належному забезпеченні наших країн і потреб нашого фронту боротьби в цілості ведення війни.
У кожній міжнародній ситуації, без уваги на поставу до нас і до наших змагань зовнішніх сил, ми своєю боротьбою проти російського імперіялізму й большевизму об'єктивно причиняємося до оборони всього світу. Боротьба України і всіх народів, об'єднаних в АБН, постійно виконує цю місію. Кожний українець і кожна українська спільнота за кордоном, виконуючи свій обов'язок супроти Батьківщини, тим самим служить справі оборони волі народів і захисту найвищих людських цінностей — Божої Правди на землі перед большевизмом, байдуже чи це чужинці розуміють і доцінюють, чи ні.
Кожний труд і кожна жертва українських сил, української крови в боротьбі проти большевизму мають найбільшу вартість та ефект, як для України, так і для всього людства тоді, коли вони віддані на українському визвольному фронті або для нього. Всі українські політичні і військові намагання за кордоном повинні бути спрямовані всіми дорогами, всякими способами і з усіх частин світу на підсилення революційно-визвольної боротьби на Рідних Землях. Всі українські закорднонні чинники і кожен українець повинні цілою своєю поставою і працею виразно заступати позиції українського революційно-визвольного руху І згідно з ними поступати. Треба докладати усіх зусиль, щоб світ, усі народи, як кермуючі державні чинники, так і широкі маси, знали і правильно оцінювали наше становище: як і за що ми боремося, яка політика й спосіб боротьби з большевизмом е доцільні й успішні, а які даремні. Тим ми спричинимося до того, щоб політика й постава різних дерхав проти большевизму стала на правильний шлях.
Кожне починання по лінії безпринципного пристосування і мінімалізму в справах відношення до СССР, починання, яке є незгідне з цими засадами національної політики, яке створює баламутство щодо позицій національно-визвольної боротьби, і яке розраховане на хвилевий ефект по засадничо неправильному шляху — не має жодної вартости для справи визволення України і для переборення большевизму.
В десяту річницю створення революційного проводу ОУН (10.2.1940) >>> | ЗМІСТ | Фронт поневолених націй >>>