Продовження. (До початку >>>)
В цілій тогочасній діяльності ОУН і УПА на західніх окраїнах на першому пляні стояла оборона самого існування українців на тих теренах, боротьба за втримання прадідної землі, протиставлення польсько-большевицьким намаганням докорінно зліквідувати українство на тих окраїнах.
Вміру зростання ворожого терору та намагань виселювання, що все більше охоплює терени західніх окраїн, щораз сильніше розгоряється самооборонна повстанча боротьба. Цього року (стаття писана ще в 1947 р. — Д. Ч.) вона досягла найвищого напруження, розгорнулась у тотальну революційну боротьбу, охопивши без решти все населення. Повстанча боротьба в обороні тієї вітки українського народу розгорілась в одверту війну, в якій СССР та його сателіти Польща й ЧСР (Чесько-Словацька Республіка) не тільки фактично поєднали свої військові сили і ведуть спільні мілітарні операції проти УПА, але навіть уклали з тією метою формальний потрійний пакт (т. зв. Договір трьох, підписаний 28-го травня 1947 р. у Варшаві між Польщею, Москвою і Чехо-Словаччиною про спільні військові дії проти УПА. Згідно з цим договором, большевики забльокувалй своїми військами українсько-польський кордон, чехи вислали в Карпати гірську бриґаду, а поляки дали моторизований корпус (3 дивізії) і відділи поліції, які за наказами маршала Ролі-Жимєрського, з допомогою командира ген Моссори і міністра поліції Радкевича, виступили проти відділів УПА на Закерзонні, кидаючи до бою танки, гармати й літаки. Акція була спрямована головно проти Лемківщини й Перемищини. Одночасно поляки почали силою виселювати українців з їхньої землі й вивозити одних на схід, інших на понімецькі землі на заході. У висліді тих акцій .після довшого часу українські землі обезлюдніли (в час, коли була писана ця стаття, боротьба ще не була припинена) й відділи УПА, не маючи потрібних харчів та зв'язків з населенням перейшли за Сян, інші рейдами через Чехо-Словаччину до Баварії).)Події і розвиток війни частин УПА на захід від лінії Керзона на три фронти — відомі.
Агентурний варшавський уряд, поступаючи за директивами Кремля і в прямій практичній співдії з большевиками, ще в 1945 році прийняв плян повного виселення українців до СССР. З того часу йдуть величезні зусилля, терор і руйнування на взір татарських нападів. Великі простори перетворились у пустелі і згарища. Коли б не було такої сильної оборонної дії УПА, то польсько-большевицькі пляни були б давно зреалізовані. Населення не встояло б самим пасивним опором проти такого терору. Тільки завдяки спільній героїчній боротьбі цілого українського населення та революційної сили УПА й ОУН ворожі намагання так довго були безуспішні, виселювання до СССР не вдалося зреалізувати і на 50%. Цілком безуспішні були спроби поселити поляків на місце українців, бо оставились тільки згарища, і щойно в половині цього року вороги змогли вирвати значну частину українського населення і порозкидати на німецькі терени.
Боротьба українських окраїнних земель стоїть як ярке протиставлення до того, як легко і скоро вдається тій самій совєтизованій Польщі виселювати далеко більші простори і численнішу масу компактного німецького населення з прилучених до Польщі теренів, які раніше належали до Німеччини. На цьому зіставленні найкраще віддзеркалюється українськість західніх окраїн, зв'язання окраїнної вітки українського народу з тією прадідною землею, її автохтонність на тій землі, а далі життєва снага українського народу, готовість кожної його частини до боротьби на життя і смерть за підставу буття і розвитку нації — за рідну землю.
Оборона населення західніх окраїн перед насильним виселенням революційною, збройною боротьбою — це одночасно посередня оборона українських мас інших земель перед такою загрозою. В цілій російській імперіялістичній традиції один із головних способів підкоряти волелюбні країни — це насильне масове виселювання волелюбних народів з їх власної землі, розпорошування їх по далеких просторах та насаджування на їх місце покірних. Большевизм у його протинаціональній політиці у відношенні до неросійських народів допровадив ту практику до найбільш рафінованої системи, як головного засобу. Після війни большевики виселили на Сибір кримських татар, чеченців та інші північно-кавказькі народи, які виявили себе у війні непримиренними ворогами московсько-большевицького імперіялізму.
Очевидно такі самі пляни має большевизм теж проти України, зокрема проти тих областей, на яких найсильніше проявилось протибольшевицьке наставлення мас. Але переведення цих задумів Москви далеко трудніше з уваги на кількість ворожого до боль-шевизму українського елементу та з уваги на його бойовість. Тому большевицький режим прийняв плян діяти поволі, щоб не викликати загального зриву. Найперше стосує численні вивози, вириваючи з маси найнебезпечніший для нього елемент. А щодо поголовного виселення більших теренів, то Москва вирішила найперше перевести пробу. Обрала, як здавалося найлегший терен — західні окраїни під Польщею, відгороджені кордоном від українського материка, що залишились ізольовані побіч неприхильного, а то й ворожо настроєного польського населення. Вирвання українського населення з західніх окраїн мало бути досвідним полем, дати большевикам практику, як треба поступати під час поголовного виселювання мас українського населення цілих областей, виявити, яка може бути реакція з нашого боку. Крім того, большевики хотіли раз назавжди усунути існування компактної частини українського народу поза межами СССР і тим наглядно показали, що т. зв. уряд УССР тільки про те й дбає, а не про соборність всіх українських земель. Виселення мало піти на політичний рахунок Польщі та за московським пляном мало посіяти, завогнити українсько-польську ворожнечу, унеможливити цементування спільного фронту українців і поляків у боротьбі проти московського спільного фронту українців і поляків у боротьбі проти московського імперіялізму. Такі були пляни Кремля.
Але їх перекреслила героїчна боротьба цілої вітки українського народу на західніх окраїнах, що — як здавалося — найменше здібні до такого одностайного бойового спротиву. Москва мусить зробити з того висновки: що ж було б на українському материку, коли б так на акцію масових виселювань піднявся увесь народ? Це вже справа мільйонів, великих просторів, а не окраїн з сотками тисяч населення. Це вже не була б така справа, як з кримцями, тільки питання великої, затяжної боротьби, повстання України, що могло б мати необлічимі наслідки в цілому СССР та на загальну ситуацію.
Таким чином героїчна боротьба частини українського народу на західніх окраїнах дала дуже багато в обороні цілого українського народу, зокрема найбільше загрожених Західніх Земель. Хоч успіх тієї революційної боротьби не має матеріяльного уна-гляднення, та це не зменшує його значення.
Тривкий ефект революційної боротьби на захід від лінії Керзона — це зреволюціонізування тієї вітки українського народу, повне приєднання її до активної участи у визвольній боротьбі. Успіхи діяльности ОУН і УПА в тому відношенні є наглядно надто великі, коли зважити, що це ще донедавна були національне мало свідомі, “темні”, не раз москвофільські, податливі на большевицькі впливи села, які перетворились у національні твердині, в оселі самих борців за волю і землю, за національне життя. Якби такий стан національно-політичної свідомости та революційної актйвности був досягнений в цілій Україні та в інших поневолених большевизмом країнах, тоді большевицький імперіялізм, режим і система були б скоро знищені в короткій боротьбі, в загальному повстанні поневолених ним народів. А ціле населення Лемківщини, Посяння, Надбужжя, Холмщини і Підляшшя, яке раз стало борцями за українську Правду, від старого до малого — чоловіки, жінки і діти — вже не перестануть ними бути. Однаково ті, що залишились на прадідній землі, як теж ті, що насилу з неї викинені.
Боротьба УПА й ОУН на західніх окраїнах та випади з тієї бази на захід має особливе значення для видвигнення справи визволення України в світі, для розголошення наших визвольних змагань поза кордонами СССР, зокрема в західніх країнах. Західні народи, як цілий зовнішній світ, мають дуже слабі і тільки спорадничі відомості про те, що діється в СССР. До них доходять інформації про визвольну боротьбу України й інших народів, головно з наших джерел. Такі інформації від тих, що говорять у власній справі, з природи речі, є трактовані як тенденційне зображення дійсности, приймаються з застереженням. Зате далеко більше значення для постороннього світу мають такі відомості, які подають власні інформатори на підставі власних спостережень, дипломатичні представники, журналісти, члени різних місій, подорожні, розвідники тощо. В Україні таких гостей буває мало, а ті, що дістануться, не мають змоги побачити те, що большевики стараються прислонити, затаїти. Зате на підпольських теренах, у самій Польщі, в ЧСР і т. п., в тому відношенні є більші можливості і звідтіля доходять до зовнішнього світу відомості хоч скупі, але сприймаються вони з більшим довір'ям і зацікавленням.
Там чужинні експоненти зустрічаються безпосередньо, або дуже зблизька з українською революційною боротьбою, яка там ведеться, і подають ті вістки до своїх країн. Тоді пізнання того малого відтинка наших змагань дає основу для віри і пізнання цілости української справи, зокрема революційної боротьби з узглядненням відповідних пропорцій, поміж західніми окраїнами й українським материком. Така-то боротьба на захід від лінії Керзона, хоч вона становить фронт другорядний, займає перше місце в ділянці видвигання, активізації справи української визвольної боротьби на міжнародньому форумі. В цьому відношенні вона має найбільші досягнення, зробила найбільше. В цьому велика заслуга всіх борців того фронту перед справою визволення. Мова фактів боротьби — це найсильніший арґумент на міжнародній арені. А те, чим промовляє до світу боротьба на західніх окраїнах, та сперті на ту базу рейди на захід — доходять до відома ширшого світу і говорять, свідчать перед ним за цілу визвольну боротьбу України.
Дуже важливим і поважним ефектом революційних дій УПА й ОУН за лінією Керзона є поширення концепції революційної визвольної боротьби у суцільному протибольшевицькому фронті серед західніх сусідів України. Поляки, словаки, чехи, мадяри безпосередньо запізналися з діями УПА, з визвольною концепцією, революційними кличами ОУН та з нею мобілізованим спільним революційним фронтом, по лінії Антибольшевицького Бльоку Народів.
На таке поширювання ідеї спільного протибольшевицького фронту серед західніх і північно-західніх сусідів України спеціяльно наставлена діяльність ОУН й УПА за лінією Керзона. Іде про прищіплення і ствердження серед тих народів ідеї безкомпро-місової, революційної боротьби за самостійність, та ідеї Спільного фронту АБН. Ті народи переживають внутрішні політичні кризи —шукання виходу з ситуації послідовного, поступаючого поневолювання їх большевицьким імперіялізмом. Вони великою мірою розгублено блукають на політичних роздоріжжях, витрачають час і сили на пробування легших доріг, які вже Москва позривала, або хитро спрямувала у свої сіті. На єдино правильний шлях безкомпромісової революційної боротьби здецидовано стала ще лише частина тих народів, а решта ще вагається, лякається його трудности. Тим народам, їх широким масам треба наглядних, живих, пориваючих прикладів і доказів, що, революційна боротьба з большевизмом можлива, реальна.
Так само щодо ідеї спільної революції — то розгублені, не раз зневірені, чи скептичні провідні кола і маси наших західніх сусідів потребують безпосередньо стрінутися з дією по тій лінії, побачити центральну силу, яка веде роботу для зреалізування концепції спільного, революційного антибольшевицького фронту народів.
Дотогочасна діяльність УПА й ОУН принесла в тому напрямі поважні висліди. Сусіди України та наші природні союзники в антибольшевицькій боротьбі запізналися з нашими діями, з концепцією, стратегією і тактикою. Це для них стає взірцем — прикладом до наслідування та орієнтаційним шляхом. Дії УПА й ОУН по цій лінії вповні уодностайнені. Крім постійної політично-пропаґандивної акції, найкращі висліди дають рейди УПА на чужі терени, які мають революційно-політичні завдання і в яких, побіч партизанських операцій, ведуться широкі пропаґандивні акції. Такі рейди з України відбуваються у всіх чотирьох напрямах на терени сусідів, напр. на Білорусь, Румунію. Так само з західніх окраїн відбуваються рейди в Польщу, на Словаччину, Чехію, Мадярщину, останньо теж по підбольшевицьких теренах Австрії. Успіхи рейдів УПА у поширенні революційної боротьби і спільного протибольшевицького фронту народів — великі.
Довкола останніх великих рейдів на Захід поширилось багато неправильних поголосок і пресових вісток. Передусім цілком помилкова інтерпретація, що це УПА виходить з рідних земель. Маємо справу з рейдовими операціями декількох відділів УПА, які оперували на захід від лінії Керзона, а не на матерніх землях. Такі рейди на терени західніх сусідів відбуваються постійно, кожного року. Цього літа вони особливо посилились у зв'язку з посиленням боротьби на західніх окраїнах.
Як відомо, Москва постановила усіма силами таки винищити українське населення на західніх окраїнах під Польщею та розбити діючі там українські революційні сили. Дотогочасні намагання в тому напрямі агентурного варшавського уряду і збольшеви-ченого польського війська, під прихованим кермуванням большевицьких старшин і такій же співучасті відділів НКВД — виявились безуспішними. Москва мусить одверто перебрати в свої руки ведення операцій проти УПА на підпольських теренах, кинути до того великі військові з'єднання та заанґажувати під своїм кермом змобілізовані армії Польщі і ЧСР. Того вже не можна зробити тихцем, ворог примушений виступати відкрито, не зважаючи на шкідливі наслідки для його зовнішньої політики. СССР, Польща і ЧСР укладають формальний договір про спільні воєнні дії проти. УПА.
З початком літа ц. р. ворог розпочав генеральну офензиву на трьох фронтах. Його плян був такий: арміями СССР, Польщі і ЧСР, створити три великі і щільні фронтові лінії з півдня, півночі й заходу, замкнути в їх трикутнику частини УПА й революційне підпілля ОУН західніх окраїн, розторощити і зліквідувати їх, стиснувши трьома валами, з усіх боків.
Але ворогові не вдалося досягти наміченої мети цілої офензиви. Крім неспівмірного відношення сил, героїзм українських революціонерів і досконала партизанська тактика УПА мали перевагу над зусиллями ворога. Стратегічний плян УПА — звести на нівець ворожу офензиву полягав у тому, щоб не дати себе замкнути і здушити у трикутнику трьох фронтів, тільки прорвати його і розвинути офензивні партизанські дії не там, де ворог хотів би звести бій, де він зосередив свої сили, а там, де він слабший, менше приготований. Удосконалення партизанської тактики, знамените опанування її добре вишколеними і заправленими всіми відділами УПА, незрівняна хоробрість у боях, вміння виманевруватись з найтрудніших ситуацій, блискавкова рухливість, наскакування на ворога там і тоді, де він не сподівається — уможливили успішне виконання того, здавалось би, фантастичного пляну проводу революційної боротьби на західніх окраїнах.
Під час ворожої офензиви за лінією Керзона частини УПА — Захід розпочали посилену партизанську діяльність в смузі на схід від лінії Керзона. Тими діями вони значною мірою зв'язали большевицькі сили, які були призначені до атакування і постачання, через те відтяжили УПА за лінією Керзона, ослабивши большевицький, південний фронт. Значні сили УПА й бойового підпілля ОУН, за лінією Керзона прорвали ворожі фронти на багатьох відтинках і, згідно з пляном, пішли в рейди. Вони розгорнули широкі партизанські дії, оперуючи з швидкою рухливістю на теренах поза смугами концентрації ворожих сил. Через те приневолили ворога розсіяти свої сили по широких теренах, де рейдують та можуть рейдувати відділи УПА. Маючи далеко більші комунікаційно-технічні спроможності, большевицькі частини, а ще менше польські і чеські, не можуть рухливістю дорівнятись рейдуючим відділам УПА. Тож не можуть послуговуватись тактикою швидкої погоні. А спроби оточування і замикання рейдуючих не мають виглядів на успіх, якщо ті відділи зуміли вирватись з трикутника трьох фронтів. Тому ворог мусів перейти до стаціонування роздрібнених військових частин по цілих “загрожених” рейдами УПА теренах, щоб бодай трохи поборювати відділи УПА там, де вони появляються, і щоб не компромітуватися перед населенням тим, що українські революціонери свобідно з'являються та ведуть свою військову і пропаґандивну роботу, а промосковські урядові війська даної країни навіть не показуються. Таким чином рейди по цілому глибокому запіллі ворожих фронтів відтягнули значні сили проболь-шевицької польської і чеської армії, ослабили ворожий натиск на західніх окраїнах та ударемнили велику офензиву потрійного союзу.
З проламаного трикутника за лінією Керзона пішли рейди напрямом на північ і північний схід — в Польщу і на Білорусь, на захід і на південний захід, в Чехію, Словаччину, Мадярщину, Австрію. Головна частина рейдуючих відділів не відривається повністю від баз революційного руху на рідних землях, спирається на них, роблячи ближчі, чи дальші випади. Деякі відділи пішли у далекі рейди, відорвавшись від випадових баз і головних сил. Вони доходять до західніх кордонів підбольшевицької зони в Середній Европі. Частина тих відділів та окремі групи, у вислідї воєнних дій переходять на невтральний терен.
Крім військово-бойових завдань, рейди УПА по чужих країнах мають політично-пропаґандивні цілі, що стоять тепер на першому місці. Успіхи в поширенні серед інших народів протибольшевицької революційної боротьби та концепції спільного фронту АБН — це тривкі успіхи нашої боротьби, дальший, поважний крок до перемоги. А останні рейди УПА, зокрема на Захід, зробили в тому напрямі дуже багато.
Таким чином з великої офензиви, якою СССР та її сателіти Польща і ЧСР хотіли розгромити і знищити українські революційні сили на західніх окраїнах, зродились широкі контрофензивні дії УПА — великі рейди, що не тільки зберегли повстанчо-революційні сили від знищення, але принесли поважні успіхи українській революції.
Як бачимо, ціла революційна, політична й мілітарна боротьба УПА й ОУН ведеться пляново в кожній ситуації, на всіх теренах. Вона йде послідовно по лінії здійснення нашої визвольної концепції. Знаючи цю концепцію, можна бачити в усіх діях послідовне переведення одного пляну. В усіх акціях іде не тільки про безпосередній, матеріяльний ефект, тільки в першу чергу продовжування, поширення революційної боротьби, мобілізування щораз більше нових сил, щораз ширших мас та приєднування інших народів до спільного антибольшевицького фронту. Всі зусилля, труди та жертви, які причиняються до такого розвитку і росту визвольної революції, покладені за добру справу, оправдуються, бо вони ведуть до перемоги єдиним правильним шляхом.
Визвольна концепція і стратегія революції >>> | ЗМІСТ | Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном >>>