Завваги
(Мої думки на марґінесі дискусії про Орден)
Коли з перспективи часу глянути на історію нації, то легко побачити її хвилястість: яри й долини та високі, освічені сяйвом сонця, гори. Тобто її піднесення й упадки. І тоді можна зрозуміти, що рушійною силою, мотором нації, що не дасть їй згинути, є її воля жити, рости й володіти. Вона - а не щось інше - двигає націю з упадку, вона несе її на вершини слави. Бо ззовні цей двигун прийти не може, бо зовнішні сили, навпаки, саме приспішують розклад, ждуть на його упадок, бо це в їх інтересі.
І як нація занепадає здебільша через здеґенерування її еліти, що кожночасно мусить бути втіленням і найкращим виразником її волі, якщо вона хоче бути елітою, - так і зрушити націю мусить її ж еліта, що віднаходить згублений впродовж десяток літ давній міт та його продовжує. Коли ж еліта - тобто найкращі з усіх соціяльних шарів народу - характером слабне, коли вона невихована, сама не виховується і народу свого не виховує, приходить занепад нації, залежність від інших націй, що мають здорову еліту.
Відпорність і сила волі нації є так нерозривно зв'язані з виховним процесом, який провадить еліта самим таки характером еліти, що як ця воля дає початок і поштовх діяльності, так виховання впливає на зріст і силу тієї волі. Бо воля нації (націоналізм як історичне явище) існує й діє завжди в живих людях, а поза ними її немає. Кожне відродження нації виходить із неї самої, з її внутрішніх вартостей, з її волі, яку усвідомлює собі дана еліта, захопившися нею в цілості і беззастережно її здійснює. З моментом цього усвідомлення і всебічного захоплення елітою приходить нова доба в житті нації, в якій вона здійснює свої актуальні завдання. Приходить історичне ставання нації. Коли занепад нації був такий, що вона стала парієм, еліта виховує народ саме змаганням за цілковите знищення статус кво і створювання таких вартостей, що будуть повсякчасно творчими; силою законів життя, еліта наближає день, який згодом стає історичним днем...
І пригадуються тобі слова Горація: "Про Тебе оцю казку розказують..." Коли ж тут змагається нація-нссуверен і коли приходять всі ті наслідки, що є засобами для вдержання в рамках своєї державності нацією-сувереном нації-несуверена, чуєте про еліту: Герої чи люди?
Ось таке настирливе питання виринає перед вами, коли ви дивитесь навколо себе. І гадаю, що це запит риторичний, що відповіді на нього не потрібно, як не потрібно відповіді на те, чи день тепер чи ніч в буквальному значенні цих слів. Це для кожного ясно, хіба що хто божевільний. Ясним це є і для людей злої волі, що не хочуть формально цього признати, та в душі своїй одну і безумовно правдиву відповідь мають, бо не заперечиш того, що сонце зійшло, коли ти бачиш його на обрії і жарять тебе його промені ясні, хіба що ти божевільний?!
В ім'я чого ж діють члени еліти? Що виповняє їхню свідомість? Ідея нації. Вони змагають за її здійснення. Оце змагання виповняє усю їхню свідомість. І воно їх єднає в один суцільний гурт. Ідея їх єднає, а ніякі пов'язання... шнурочком. І саме це становить суть націоналістичного Ордену (вживаю цього слова тому, що є воно так дуже в нас сприйнятливе для порозуміння і єдино для цього; ми ж маємо далеко краще і правильніше окреслення).*
Дехто окреслює істоту ордену вичисленням ряду вказівок, чого членові Ордену не вільно робити. Але це не правильно. Позитивні вартості видвигають Орден і вони є істотні, що робити, а не, що не робити! Саме тому, що свідомість члена Ордену виповняє велика ідея, на більше нічого там місця не має, все інше є достосоване до того, щоби якнайкраще її здійсняти
Для націоналістичного Ордену існує ідея нації і про нього зокрема йде тут мова. Послух, карність і т.п. це лиш неодмінні додатки. Вони випливають зі захоплення одною ідеєю, в ім'я якої саме він існує, з абсолютної зіграності, гармонії під тим оглядом. Не є критерієм добору до Націоналістичного Ордену, напр., аскетизм, а захоплення націоналістичною ідеєю, - бо цей аскетизм (в кращому розумінні) мусить бути тільки наслідком захоплення національною ідеєю, бо не є ідеєю цього Ордену аскетизм. Засаднича вимога, ставлена до членів Ордену - одна: та, в ім'я якої він постав і неодмінні додатки, що загально для всіх випливають з одної засади; та тут не можна механізувати цілости життя кожного члена Ордену, брати усе механічно під один шабльон, бо кожний член Ордену - це окрема індивідуальність і індивідуальність непересічна. Не можна накидати, напр., аскетизму, бо це не є критерій добору... Зрештою, члени Націоналістичного Ордену - це ніякі сумні аскети-песимісти, зневірені життям люди, навпаки - це радісні творці життя, діти весни.
Безумовно знайтися можуть між членами Ордену люди, що вестимуть одного типу життя навіть в найменших дрібничках, але це не кваліфікує їх як членів Ордену, це не є передумовою приналежності до Ордену. Зазначу зокрема, що залишається фактом, що не сміє і не може бути в ніодного члена Ордену те, що зветься налогом. На це в його свідомості місця немає. Здається, не треба підкреслювати того, що "стоїть на першому пляні в Ордені виховання характерів".* - Це вже надто очевидне зі з'ясованого вгорі.
Коли люди, що привикли до неглибокого думання, додатки, хоча б внутрішні, то тільки акцесорії, і зовнішні познаки Ордену окреслюють як суттєві йому, то очевидно в них може бути бажання, щоб такий Орден створився, бо вони не розуміють істоту Ордену.
* Тут, з огляду на цензуру, автор ужив слова Орден, маючи на думці ОУН. Ред.
* Д.Донцов: Партія чи Орден? ("Вісник", лютий 1933).
Вони можуть тужити за ним ще десятки років і його не побачуть. Слушно каже д-р Донцов: "Простак, щоб розуміти, мусить бачити". Для них однострій члена Ордену - це важне, Що там внутрішні вартості?! І не побачать вони його, хіба аж після здійснення за його проводом його ідеї, бо тоді він... натягне однострій.
Тимчасом не завсігди, не в кожночасних обставинах він видний фізично-особово; натомість кожночасно видні є його вчинки. Орден не тільки існує сьогодні, але й якісно настільки сильніший, що існує жорстокий фільтр, крізь який він переходить, існує цей фільтр саме в цій політичнй системі, яку даний Орден руйнує, за що вона грозить кожному з його визнавців особистим фізичним небуттям.
Факти життя - це вимовмо й яскраво підтверджують. Воля, характер, усі сили духа, мають небуденний гарт і кожночасну пробу видержливості й витривалості. І нездари без чистки мусять відпасти. Це не значить, очевидно, що від цих об'єктивних умов узалежнене існування Ордену (від них можуть бути узалежнені до деякої міри форми і т.п.) бо єдино суб'єктивні мотиви обумовлюють його постання. Джерело його лежить у хотінні повсякчасно здійсняти ідею нації, хотінні повному - без "решти". А що здійснення її не кінчиться зі здійсненням актуальної цілі, й існування його не може бути залежне від об'єктивних умов. Саме з огляду на цю позитивну й підметну генезу Ордену немає побоювання про ослаблення його, тим більше, що здійснена актуальна ціль стає розгорнутим етапом до черговх змагань, чергової мети. Змагання базуються на традиціях попередників, на їх виховних елементах, на відгребаних вже з нетрів народньої душі вартостях, що їх скріпляти треба. Скріплює їх своя держава, що підтримує виховання (виховання - як основний чинник - зумовляє здобуття держави, її закріплення й поширення, а вона витворює йому найкращі можливості для діяння), кладучи в основу ту саму ідею, ідею нації. Ті, що продовжуватимуть діяння, точніше їх ядро, по суті на вартості та якості своїй не стратять.
Ясна річ, що отак всеціло віддатися ідеї може тільки меншість, тому "ідеєю Ордену є активна меншість", тому "це не рецепта для масового вжитку". І не закладається Ордену, як закладається партію. Орден твориться. Не після згідного уложення партійної програми постає Орден. Елементи глибин душі єднають членів Ордену. І не "вписується" до Ордену, не "вибирається" його, бо не може вибирати безкомпромісовий борець безкомпровісових шляхів змагання, бо нутром своєї душі він є органічно зрослий з Орденом.
І ти бачиш у реальному житті спаяний великою ідеєю фанатичний гурт людей, що без озву і скарги йде скрізь темряву сьогоднішніх днів. І ти бачиш, що він вже давно є реальним фактом. Якщо б його не було, ти міг би тужити за ним, коли б в тебе не було настільки сили, щоб стати початком його ядра.
Можна б відрізнити два важливі завдання дискусії в згаданій справі - або вона зафіксує те, що вже заіснувало, або стверджує конечність заіснування даного явища, якщо природно його немає, даючи товчок до думання про це, тощо. Коли ж те, що є предметом дискусії, є фактом, тоді може бути мова тільки про здійснення першого завдання дискусії. В данім випадку в інших дискутантів (за малими виїмками!) є навпаки, предмет дискусії є фактом, але дискусія ведется в другій площині. Це наслідок непорозуміння суті справи або гіпнози чужого слова, що в'яже зі собою деякі чужі асоціяції, які не мають застосування на нашому ґрунті, бо ширина справи в нас є більша і своя. Саме ж чуже слово, окреслення, не віддає цілості суті і є зайве, бо є своє, з традиції, краще, що віддає повноту...
Стаття ця появилася за підписом е-о в журналі "Студентський Шлях", Львів, ч.4-5 (24-25), квітень-травень 1933, стор.140-143.