ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
Ця більша праця Ст. Бандери була призначена лише для “внутрішнього організаційного користування”, як зазначено в книжечці п. н. “Перспективи української національно-визвольної революції”. (Вишкільні матеріяли з курсу влаштованого Проводом ЗЧ ОУН), книжка І. Видання Організаційно-Кадрової Референтури, 1958 р., стор. 144, в якій до 122 сторінки включно надруковано цю працю із зазначенням “опрацював Бийлихо” (псевдонім Ст. Бандери).
Метою цих вишкільних матеріялів було “дати новий поштовх і напрямні для підготовчої праці серед кадрів ЗЧ ОУН, себто — зактивізувати наші провідні та рядові кадри на відтинку готування ... до безпосередньої участи в організуванні та веденні національно-визвольної революції на Рідних Землях”. Редакційний вступ до книжки виразно вияснює евентуальні сумніви щодо доцільности такого видання: “...ще раз мусимо підтвердити нашу незмінну засаду: плянувати й підготовляти треба не тоді, коли ситуація вимагає вже безпосередньої дії, а наперед, заздалегідь готуючись до неї. Організація Українських Націоналістів не може за жодних умов займати пасивного становища і ждати, що нам принесе розвиток міжнародньої ситуації. Навпаки, ми намагаємося своєю працею і боротьбою впливати на розвиток міжнародньої ситуації, зокрема коли йде про внутрішнє становище в Україні . А щоб вести їх (революційно-визвольну діяльність і боротьбу — ДЧ) правильним шляхом і правильними методами, мусимо мати на увазі генеральний плян, себто образ, як може і як повинна розвиватися революційно-визвольна боротьба, як повинна виглядати вища стадія цієї боротьби — загальний революційно-визвольний зрив, та якою мірою і якими засобами ми, закордонні кадри, можемо взяти в ньому безпосередню участь”.
З цього погляду доцільним є, щоб усі українці познайомилися з працею автора.
Розділи з цієї праці були друковані теж у журналі “Визвольний Шлях”, Лондон, Великобрітанія: у книжці за листопад 1959 р. під заг. “Протибольшевицька революція — єдиний шлях до визволення”, стор. 1210-1218; у кн. за січень 1960 р. п. заг. “Значення війни для національного визволення”, стор. 12-22; у кн. за жовтень 1960 р. п. заг. “Розвиток революційного процесу”, стор. 1101-1112; у кн. за грудень 1961 р. п- заг, “Еволюція большевизму й частинні здобутки боротьби”, стор. 1245-1250; у кн. 3(252) за березень 1969 р. п. заг. “Проблема на-ціонал-комуністичного фронту”, стор. 274-283; у кн. за квітень 1969 р. п. заг. “Національно-визвольна революція і російські протикомуністичні сили”, стор. 387-396; у кн. за травень 1969 р. п. заг. “Спільний фронт національно-визвольних революцій”, стор. 515-522; у кн- за червень 1969 р. п. заг. “Розвиток і чинники революційного процесу”, стор. 643-663; у кн. за липень-серпень 1969 р. п. заг. “Необхідність національно-визвольної революційної боротьби”, стор. 771-774.
1. НЕОБХІДНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЙНОЇ
БОРОТЬБИ
Перед з'ясуванням перспектив української національно-визвольної, протибольшевицької революції треба насамперед устійнити вихідну точку цього питання з нашого погляду.
Люди з пристосуванським життєвим наставленням, з пристосуванським способом думання і діяння, уважають вихідною точкою в цій справі питання: Чи така революція е можлива, які е реальні дані для її розвитку й успішного висліду? Залежно від відповідей на ці питання та від основ, на які ці відповіді спираються, треба, в розумінні цих людей, приймати або відкидати концепцію національно-визвольної революції. Поскільки ж такому думанню є ближчий скептицизм, пасивність і резиґнація, ніж вольова активність, риск і боротьба, то й арґументи за революційну боротьбу е, в його оцінці, надто слабі й непевні.
З таким підходом до справи постійно зустрічаємося в процесі самостійницької політичної діяльности. Противники революційної концепції питання про можливість і доцільність протибольшевицької національної революції ставлять у різний спосіб, але завжди з сумнівом, з недовірою й неґативним упередженням. Зокрема в затяжній міжнародній ситуації, в період коекзистенцій-ної політики, посилюється неґація революційної боротьби. Від її речників вимагають доказів, що протибольшевицька революція можлива, що вона має вигляди на успішний розвиток і на перемогу. Це питання набирає кардинального значення зокрема для хитких, опортуністичних політичних середовищ, які під впливом сумнівів і зневіри завжди готові відцуратися від самостійництва та пристосовуватися до того, що легше і вигідніше, йдучи по лінії меншого опору.
Теж і в поширюванні концепції національно-визвольної революції серед народніх мас та в мобілізуванні їх до революційної боротьби часто приходиться переборювати пасивізм, інертність і брак віри у власні сили народу. При цьому треба з'ясовувати не тільки мету і потребу революційної боротьби, але теж можливості її успішного розгортання. Тому революційно-визвольна організація мусить мати скристалізовану відповідь на питання щодо можливостей визвольної революції та відповідно обґрунтовані аргументи, щоб ними розбивати сумніви і скріпляти правильне наставлення. Але ОУН цього питання не приймає за вихідну точку для формування своєї визвольної концепції. В нас воно набуває теж іншого змісту, бо український націоналіст ставить собі за основне інше питання, а саме: як треба вести революційну боротьбу, які методи і засоби найкраще запевнять успішність і перемогу визвольної революції Так поставлене питання походить з наперед устійненої позитивної і рішучої настанови в справі революції та зміряє до найдоцільнішого заплянування і найуспішнішого ведення революційної дії. У відповіді на це питання вміщаються відразу арґументи-докази на те, що успішне розгортання революційної боротьби є цілком можливе.
Вихідною точкою для Організації Українських Націоналістів у виборі революційного шляху до національного визволення є питання, чи революційна боротьба необхідна? Дійшовши до чіткої позитивної відповіді-підтвердження, ОУН приймає її за основу для своєї визвольної концепції, для своєї дійової постави. Поскільки визвольно-революційна боротьба є необхідною для життя і розвитку української нації, то нема чого зупинятися над питанням, чи вона є можливою, тільки відразу треба шукати відповідних доріг і способів для її успішного ведення. Така постава відповідає основним законам життя. Кожна життєздатна істота, коли має хоч один шлях для збереження загроженого життя, збирає всі свої сили і спрямовує їх на той шлях.
Московсько-большевицьке поневолення України є не тільки суперечне з прагненнями, життєвими потребами української нації, не тільки спиняє її природний, свобідний розвиток, але й загрожує її існуванню. Москва послідовно намагається знищити самобутність українського народу під кожним оглядом та за рахунок української національної субстанції збільшити російський національний організм Протиставитися цим імперіялістичним цілям та нищівній дії большевизму можна тільки шляхом боротьби, тим більше, що большевизм є найгіршою, найнебезпечнішою формою російського імперіялізму. Його тоталітарні, найбезоглядніші методи послідовного і всебічного знищування поневолених націй, їхньої духовости, біологічної субстанції та матеріяльних основ самостійного існування не залишають жодних інших можливостей для збереження їхнього самостійного життя і розвитку.
Щоб вирвати українську націю з того положення та скінчити з процесом її постійного поневолювання і знищування, необхідно скинути московське володіння на Україні, викоренити большевизм-комунізм в Україні та усунути з українських земель всі чинники російського імперіялізму і всі його підпори. Це можна осягнути тільки шляхом рішучої визвольної боротьби цілого українського народу, шляхом національної революції. Бо кожна дія, кожне намагання в тому напрямі, а навіть ставлення такої мети, визнавання таких ідей вже е актом протибольшевицької боротьби, складовим чинником національної революції.
2. МОСКОВСЬКИЙ ІМПЕРІЯЛІЗМ І КОМУНІЗМ — ДВІ ФОРМИ ОДНОГО ВОРОГА
Визвольна боротьба України, яку веде націоналістичний, революційний рух, однаково спрямована проти відкритого московського імперіялізму та інтернаціонального комунізму, як двох форм, у яких діє один ворог — Москва.
Імперіялізм російського народу — це явище історичного порядку, що міняє свої форми та методи дії, але в своїй істоті залишається незмінним. Його суттю є безнастанне намагання підпорювати собі інші народи та за рахунок їхнього визиску й знищування постійно збільшувати свою силу, засяг свого володіння, розріст московської нації і її імперії. Цей Імперіялізм виступає раз відкрито, як сила і дія Росії, раз у прихованій, замаскованій формі.
Комунізм — це тепер найважливіша форма закаптуреного московського імперіялізму. Не дивлячись на неросійське походження комуністичної доктрини, комунізм став фактичним інструментом московського імперіялізму, однією з головних форм і головним засобом його замаскованого вияву і дії. Це стосується не тільки до большевизму, себто до явно російського, але так само й до інтернаціонального, комунізму.
Розрізнення в нашій боротьбі окремих форм одного й того самого ворога потрібне з уваги на різнобічну його дію та створювані таким чином окремі фронти. Відкритий московський Імперіялізм діє проти самостійности України не тільки у формі большевизму, а теж як антикомуністичний російський Імперіялізм. Головний фронт проти першого з них є на Рідних Землях, а проти другого — покищо тільки на чужині. Але в майбутньому ця система може змінитися й обидва фронти відкритого московського імперіялізму можуть стати рівнорядними. Антикомуністичний Імперіялізм Москви може прийти на зміну большевизмові.
Інтернаціональний комунізм не обмежується обширом большевицького панування. Він діє по всьому світі, серед різних народів, і під цим оглядом є світовим явищем. При тому він стоїть на послугах московського імперіялізму, в большевизмі має свою основну, випадову базу, з Москви дістає постійне підживлювання. Для українського визвольного руху, як і для інших протибольшевицьких сил, інтернаціональний комунізм творить додаткові фронти, побіч большевицького, відкриваючи ворожі дії з багатьох інших боків. Тому фронтові проти інтернаціонального комунізму мусимо відвести окреме місце в нашій боротьбі.
3. МОЖЛИВОСТІ ДОКОРІННИХ ЗМІН НА ПІДБОЛЬШЕВИЦЬКОМУ
ОБШИРІ
Знищення большевицького поневолення України і відновлення Української Самостійної Соборної Держави будуть великою геополітичною зміною такого порядку, що створить цілком інший уклад не тільки на сумежному з Україною просторі, але й набере світового значення. Визволення України спаралізує агресивність московського імперіялізму та завдасть смертельний удар інтернаціональному комунізмові.
Але пропорційно до величезного, світового значення української визвольної справи, стоять так само великі перешкоди на шляху до її здійснення. Ці перешкоди походять першою мірою від ворога. Москва, большевицький режим, усі відміни московського імперіялізму та світовий комунізм — добре розуміють значення України і загрозу від її визвольних змагань. Тому вони всіма силами й засобами намагаються втримати Україну в стані поневолення, знищити український національно-визвольний рух, чи хоча б заступити йому шлях до перемоги. Одночасно українська визвольна справа зустрічає чималі труднощі у вільному світі, в таборі протибольшевицьких держав. Маємо на увазі справжні протибольшевицькі сили, а не закаптурених спільників больше-визму, в ролі тих міжнародніх мафій, які відкрито діють проти самостійности України, виконуючи послугу Москві. Цих треба зараховувати до ворожого табору. Коли ж антикомуністичні сили у вільному світі, зокрема керівні кола західніх держав, не підтримують української справи, то це значною мірою діється саме через її велике значення. З одного боку діє сила інерції, а з другого — страх перед ангажуванням себе в гострий конфлікт з Москвою. Бо підтримка самостійницьких змагань України — це офензивна дія проти Росії на найвиразнішому для неї пункті.
Усвідомлюючи, які великі перешкоди і ворожі сили стоять проти наших змагань та які великі зміни викличе перемога української визвольної справи, мусимо розглянути всі можливості і фактори, які можуть допомогти у визволенні України. З цього погляду нас цікавлять всі основні зміни на підбольшевицьхому просторі і можливості їх виникнення, не тільки такі, що стоять у причиновому зв'язку з українською визвольною справою, але теж такі, що приходять у наслідок дії інших сил і обставин, а які можуть мати вплив на умовини нашої боротьби.
Найперше ставимо собі питання, які можливості основних змін на підбольшевицькому обширі є передбачені в різних концепціях. Маємо на увазі те, як може дійти до основних змін загального становища в країнах, тепер поневолених большевизмом. При цьому узгляднюємо не тільки нашу концепцію, а теж інші, щоб зіставити всі теоретичні розв'язки цього питання, розв'язки, які повинні б мати якісь реальні завдатки, коли на них спираються політичні концепції і за ними стоять певні політичні фактори.
Є три основні теоретичні можливості змін на підбольшевицькому обширі.
Перша можливість — це усунення большевизму зовнішніми силами. Практично беручи, за теперішнього укладу сил це може статися тільки одним способом — війною. Нема жадних виглядів на те, щоб інші держави могли усунути панування большевизму без війни, своїм натиском мирними засобами, чи самою загрозою пристосовання мілітарної сили. Війна з СССР і перемога держав протилежного бльоку могли б дати їм змогу знищити володіння большевизму і встановити на його місці новий лад.
Друга можливість — це внутрішня еволюція большевизму, глибинні зміни в большевицькій системі, зміни в режимі та в його національній, суспільній, економічній, культурній політиці.
Третя можливість — це протибольшевицька революція, насамперед національно-визвольна революція поневолених Москвою народів.
Ці три можливості трактуємо як основні тому, що в кожній із них підметом, рушієм змін е інша сила, чи пак інший комплекс сил, що прямує до своєї власної мети. Вслід за цим, у кожному з тих трьох варіянтів зміни відбувалися б іншим, своєрідним способом і мали б інший характер, хоч їхні наслідки в різних точках могли б сходитися.
Подані тут три основні можливості не є тільки вислідом теоретичних міркувань. Кожна з них має місце в якійсь політичній концепції, за якою стоять українські чи чужоземні політичні сили.
Крім цих трьох основних можливостей, існують ще різні окремі комбінації. Такі комбінації переважають, власне, у різнородних політичних концепціях. Мало концепцій обмежується виключно й виразно на одній з трьох основних можливостей. Але при докладнішій аналізі коленої комбінованої концепції можна ствердити в ній перевагу однієї основної можливости, та другорядну ролю інших. Різні політичні концепції, які прямують до ґрунтовних перемін на теперішньому підбольшевицькому просторі, хотіли б узгляднити всі можливості, а не класти все на одну ставку. При тому ріжниці між спорідненими концепціями полягають на більшім або меншім наголошуванні саме тих можливостей, які в них стоять на другому місці, як доповнення чи підсилення основної можливосте.
В цьому нашому розгляді не було б доцільно займатися різними складними концепціями, бо це тільки утруднювало б дійти до чіткої оцінки і ясних висновків. Доцільніше, і цілком вистачаюче, застановитися над кожною з трьох основних можливостей і виробити собі оцінку їхньої вартости, а тоді будемо мати ключ до оцінювання різних комбінацій з тих основних елементів.
Застановляючися над поодинокими можливостями ґрунтовних змін, на підбольшевицькому просторі, не маємо на меті перевірювати, чи кожна з них має реальні основи та наскільки. Кваліфікація політичних тенденцій за критерієм реальности, чи нереальности є взагалі сумнівної вартости, поскільки за тими тенденціями стоять живі сили, готові і спроможні до боротьби за їхнє здійснення. Це стосується так само до оцінювання різних передбачувань майбутнього розвитку. Наша оцінка обговорюваних тут можливостей не стосується до їхньої реальности, чи об'єктивної вартости, тільки має виразне, суб'єктивне визначення: нас цікавить передусім те, чи дана можливість відповідає українським визвольним змаганням, чи нашу справу можна з нею пов'язувати, чи є для того підстави.
4. ЗНАЧЕННЯ ВІЙНИ ДЛЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИЗВОЛЕННЯ
Переможна війна держав Атлянтійського та інших протибольшевицьких бльоків із СССР викликала б дуже великі зміни світового маштабу, а зокрема створила б цілком нове становище в країнах поневолених Москвою. Третя світова війна зрушила б цілий уклад світових сил ще більше, ніж обидві попередні війни. Це можна передбачати з великою певністю, бо в такій війні прийдуть до голосу всі експльозивні сили і будуть валитися різні хиткі, штучні конструкції, яких чимало тепер у світі, та які найбільше скупчені на цілому підбольшевицькому просторі. Велике стря-сення, викликане новою світовою війно, урухомить ув'язнені чи загальмовані сучасним міжнароднім станом революційні сили й процеси так, що вони виступлять на арену подій рівнорядно з силами і змаганнями обидвох воюючих бльоків. Власне в цьому полягає революційне діяння великих воєн, у яких не тільки зударя-ються обидві воюючі сторони своїми силами і прямуваннями, але ще й розв’язуються діяння інших сил і процесів, які розвиваються поза плянами і контролею однієї, чи другої воюючої сторони. Чим більша війна, тим трудніше воюючим сторонам втримати під контролею її розвиток і наслідки.
Ми вже згадували про те, що було б недоцільно плянувати наші визвольні змагання тільки на можливостях виникнення світової війни. Про початок війни може щось певно знати тільки така держава, яка сама плянує війну і при цьому лише вона має повну ініціятиву. За існуючого тепер укладу сил і сучасної міжнародньої ситуації, ніхто певно не може сказати, чи і коли може розгорітися війна, бо жодна держава не має в своїх руках повної ініціятиви та всіх можливостей вирішувати. Крім цього справа не тільки в тому, чи взагалі заноситься на війну, ще важливіше питання — коли вона може прийти.
Не маючи твердих основ певної відповіді на це питання, не можна наставляти своїх плянів однобічно тільки на одну можливість. Треба враховувати виникнення війни та бути готовим до повного використання її для національно-визвольної революції, але головний плян треба будувати незалежно від можливости війни.
Ще є питання, наскільки протибольшевицькі визвольні рухи можуть своєю політичною акцією і боротьбою впливати на вибух війни, або на його приспішення. Якщо б у цьому напрямі були вигляди, тоді це відкривало б перед визвольними рухами важливий шлях дії і давало б змогу з більшою певністю включати війну у власні пляни. В теперішній міжнародній ситуації відповідь на повище питання мусить випасти неґативно. Визвольні рухи поневолених народів могли б дати тільки іскру, яка запалила б воєнний огонь у насиченому воєнною атмосферою міжнародньому положенні. Для цього потрібно не тільки ворожнечі і політичного напруження між протиставними державами чи бльоками, але, що головне, теж необхідної мілітарної готовости і рішучости хоча б одної сторони. А це останнє залежить не так від абсолютного рівня озброєння, як ще більше від виразної і всебічної переваги над противником. Якщо в існуючому міжнародньому укладі під цим оглядом котрась сторона більше готова до війни, то нею є совєтський бльок.
Цілий розвиток подій після другої світової війни показує, що справа поневолених Москвою народів та їхньої визвольної боротьби в оцінці західніх держав не має такої ваги, щоб могла децидуючо впливати на їхню політику супроти СССР, а тим менше на їхню поставу в питанні війни чи миру. Це саме стосується і до життєвих питань менших держав. Навіть загроза і наступ большевиків на важливі позиції західніх великодержав не викликали у відповідь такої рішучої реакції, яка б поважно наближала офензивну війну Заходу. Вже було багато таких подій і ситуацій, які, за тверезою оцінкою, вимагали мілітарного встрявання західніх держав в інтересі захисту від большевицької агресії світу, не тільки поневолених, але й вільних ще народів. Згадати б, наприклад, широку повстанську боротьбу УПА-ОУН, польського збройного підпілля АК (Армія Крайова, польська підпільна армія, що її поляки почали організувати зразу після падіння Польщі в 1939 р., за німецької окупації. Після довгих намагань керівництво польського підпілля пов'язалося з польським еміграційним урядом у Лондоні й почало одержувати від нього допомогу. Остаточно АК оформилася аж у 1943 р., а вже в 1946 р. лондонський уряд дав наказ членам цієї армії виходити “з лісу” й виявитися перед московсько-большевицькими “союзниками”- Большевики знищили велику кількість тих, що виявилися, а ще більше заслали до своїх концентраційних таборів або до тюрем. За твердженням польських джерел (“Польске сіли збройне”, том III, Армія Крайова, вид. Історичного Інституту ім. ген. Сікорського, Лондон 1950, сторін 972). у березні 1944 р. кількісний стан АК виносив 6.287 чот (плютонів), кожна по 50 людей, себто понад 300 тисяч вояків, одначе це може бути перебільшенням. Від уряду в Лондоні АК одержала велику кількість зброї та мільйони грошей в американській, польській і німецькій валюті, що їх. привозили з польських баз в Англії літаки, які за час існування АК зробили 483 полети до Польщі. Заслугою АК було організування Варшавського повстання проти німців у 1944 р. З ініціятиви командування УПА були намагання злагіднити загострені польсько-українські взаємини, тому обидві сторони створили спеціяльні комісії для переговорів у справі координації підпільних дій проти большевицького ворога), підпілля балтицьких країн — кульмінаційне насичення цієї боротьби в перші повоєнні роки, та дальше вигорювання збройних, партизанських дій при байдужості Заходу; далі — комуністична збройна аґресія в Китаї і опанування його, а останньо мадярська революція та здушення її совєтською армією при пасивності Заходу.
Цілий цей розвиток приводить до висновку, що в сучасній міжнародній ситуації і при теперішньому стані західніх держав визвольна боротьба поневолених народів не спроможна зрушити пасивности вільного світу такою мірою, щоб він став на шлях мілітарного втручання. За таких обставин нема підстав і недоцільно включати в пляни визвольної боротьби можливість викликати війну революційними діями. Ця можливість могла б бути актуальною тільки в такій ситуації, коли протибольшевицький бльок держав був би достатньо підготований, себто — готовий до війни.
В сучасному положенні визвольні рухи мусять трактувати питання виникнення війни як фактор від них незалежний, фактор, який лежить поза засягом їхніх можливостей і впливу, трудний до певного передбачення і обчислення. Тут треба підкреслити, що це стосується тільки до виникнення війни, до її початку, а не до її розвитку і висліду, якщо вона вже почнеться.
Далі стоїть питання, яку вартість може мати війна між СССР і західніми державами для визвольних змагань поневолених Москвою народів. Його розгляд треба розділити на дві частини: перше— це значення самої воєнної ситуації для визвольної боротьби; друге — що принесли б противники СССР поневоленим народам, яку мету відносно цих народів мала б їхня війна.
Війна між СССР та іншими державами напевно принесла б українському народові нові великі жертви в людях і, правдоподібно, теж великі спустошення країни. Не зважаючи на це, таку війну радо зустріли б не тільки активні борці-революціонери, а й цілий народ, якщо б вона давала якість вигляди на знищення большевицького поневолення і здобуття національно-державної незалежности. Жертви і всебічні втрати, що їх поносить Україна в большевицькій неволі, загально є значно більші і гірші, ніж були б наслідком війни.
Беручи до уваги цю обставину, виникнення війни між; СССР і західнім бльоком уважаємо побажаним, з уваги на корисні шанси, які. вона принесла б визвольній справі. Наведемо важливіші моменти, що складаються на наше твердження.
Війна зрушила б застоялу міжнародню ситуацію, дуже несприятливу для визвольних змагань поневолених народів. В міжнародніх взаєминах інерція і страх перед більшими змінами відо-грають поважну ролю. Зокрема в теперішньому положенні пасивна постава й поступливість західніх держав супроти большевицької єкспансивности є спричинені бажанням уникати зударів з СССР та страхом перед війною. З вибухом війни ці мотиви відпали б, те що перед тим стримувало, стане поштовхом до ініціятиви й енергійної дії противників СССР. Хоч теперішній міжнародній уклад не відповідає інтересам і бажанням Заходу, Захід усе таки боїться великого зрушення, щоб не стало ще гірше. Зокрема він боїться війни з уваги на великі жертви. Таким чином опір проти великих міжнародніх зрушень, зокрема ж таких, які розвивалися б з вибуховою силою, йде з різних сторін, теж і від держав незадоволених сучасним положенням. Тому зрушення існуючого стану є дуже трудною справою і вимагає великих сил. Війна зробила б це відразу.
Під час війни визвольна боротьба поневолених народів набуде більшого значення в оцінці противників СССР, відповідно до її властивої ваги. Не зважаючи на те, що у світовій війні по обидвох боках діють мільйонові армії та відбуваються величезні баталії, революційні акції і сили можуть відогравати важливу ролю, значно більшу, ніж нормальні фронтові армії, якщо міряти відношення їх діючих сил. Пропорційно малі повстансько-партизанські відділи можуть зв'язувати і знищувати великі армії у ворожому запіллі. Тим більше значення для розвитку війни мають національні революційні рухи, які впарі з повстанською, збройною боротьбою розгортають різні форми революційної акції і своєю дією розстроюють і в корені розкладають велику частину ворожої сили. Історія другої світової війни, а опісля льокальні війні у Східній і Південно-Східній Азії показують велике, часто вирішальне значення революційних рухів. Можна сподіватися, що цей досвід не буде в майбутньому так знехтований противниками СССР, як це було в минулій війні.
Вслід за цим революційна боротьба може легше знайти союзників і підтримку. Правда, для справжнього союзу не вистачає боротьба проти спільного ворога, треба теж спільної мети, чи хоч би узгіднення в позитивних цілях з боку договірних сторін. Але коли цього немає, є ще можлива тимчасова й обмежена взаємодопомога на підставі погодження тактичних цілей обидвох сторін. Війна з СССР напевно не буде ні легкою, ні короткотривалою. Тож можна сподіватися, що в час війни противники СССР, незалежно від своїх політичних плянів на майбутнє, не дозволять собі на таке неприязне чи легковажне ставлення до українського революційно-визвольного руху, як це має місце тепер. Коли не можемо рахувати на справжніх союзників, то, принайменше, можна одержати зброю та інший технічний виряд, потрібний до боротьби, від ворогів спільного ворога. Але не можна виключати теж кращої можливости, що з розвитком війни у західньому бльоці визріє таке політичне наставлення, яке дасть спільну плятформу для протисовєтської війни третіх держав та для національно-визвольних революцій, а через те прийде до координації всіх проти-большевицьких фронтів одним стратегічним пляном.
За найважливіші користі з війни для національно-визвольних змагань треба уважати ті обставини, які облегшують власну боротьбу поневолених Москвою народів. Передусім те, що війна зв'язує головну увагу і сили большевиків зовнішніми фронтами та унеможливлює їм сконцентрувати свою енерґію проти революційно-визвольних сил. Зокрема у застосуванні масового терору і репресій, які є засобом большевицького володіння, війна накидає вужчі межі, ніж мирний час. Під цим оглядом большевицька система має цілком протилежне становище, ніж держави, що зберігають якісь правні норми. У тих державах воєнний час виправдує, а то й вимагає більшого обмеження громадянських прав та гострішого трактування виконности обов'язків і норм, диктованих воєнними обставинами. Тому в державах з справжнім правопорядком внутрішня система під час війни є значно твердша, ніж у мирний час. А большевицький режим засадничо не респектуе жодних прав і свобід громадянина, не підчиняється жодним правним нормам, хоч сам їх встановляє. Він трактує всі ділянки і всі справи внутрішнього життя опанованих ним країн цілком довільно, підпорядковуючи всіх і все своїм бажанням, своєму розумінню доцільности. Большевизм не потребує жодних виправдань для свого безправ'я, насильства, тотального терору і визиску, застосовує їх однаково як під час війни, так і під час миру. Властиво ціла внутрішня система під большевиками є перманетною воєнною системою. Але війна з іншими державами примушує большевицький режим більше рахуватися з народом та з такими наслідками свого поступування, які шкодять його воєнним діям, підривають мілітарний потенціял.
Війна примушує режим покликати до армії великі маси людей, і він не може їх втримати під такою щільною індивідуальною контролею, як під час миру. Зокрема під час воєнних операцій і рухів військ політично-поліційна контроля вояцтва значно послаблюється. Психологічне наставлення загалу вояцтва у війні, особливо на фронті, робить його здатнішим і готовішим до протилежної дії та боротьби, ніж у нормальних підсовєтських умовах. Розвиток війни створює чимало ситуацій сприятливих для того, щоб вояцтво, замість захищати зненавиджений режим і систему, повернуло свою зброю проти них. Власне ця зброя, яка під час війни дістається в руки великої маси вояцтва, може бути великою небезпекою для большевиків, вона може стати зброєю проти-большевицької визвольної революції.
Це були б ті обставини, створені воєнною ситуацією, які сприяють революційно-визвольній боротьбі, дають кращі можливості ширше розгорнути її та вести з поважним, успішним ефектом.
З'ясовані тут обставини, які виникли б наслідком воєнної ситуації, мають для національно-визвольних змагань настільки значення, наскільки їх використовує народ і його революційна сила для повного розгорнення власної визвольної боротьби. Без відповідного використання воєнної ситуації і без власної революційно-визвольної боротьби сама війна не принесла б нам визволення від московсько-комуністичного імперіялізму.
Але в нашому політичному житті зустрічаємо й інші концепції, зокрема такі, які всі визвольні сподівання перекладають на війну, мовляв, воєнна перемога західніх держав над СССР автоматично принесе Україні національне визволення. Щоб у цьому питанні мати ясність, треба насамперед з'ясувати політику західніх держав. Нас мусить цікавити не лиш сама війна, а теж пляни західніх держав у питанні майбутнього ладу на теренах розгромленого війною СССР.
Виразної офіціяльної відповіді на це питання ще не маємо, але політика західніх держав показує їхнє основне наставлення, як у справі конфлікту з СССР, так і в справі визвольних проблем поневолених Москвою народів. На цій підставі можна робити висновки відносно плянів західнього бльоку на випадок війни, бо ж ті пляни не можуть багато розходитися з. теперішнім наставленням. Війна, якою буде великий збройний зудар західнього бльоку з бльоком большевицьким, мусить мати не тільки мілітарну, а теж політичну й психологічну, послідовну підготовку під час миру.
Як знаємо, основне й переважаюче над іншими концепціями наставлення в західніх державах іде по лінії мінімальних змін на підбольшевицькйх теренах. У програму західнього бльоку входять такі завдання: усунути комуністичний режим і його систему, завести демократичний лад та привернути самостійність тим державам, які мали її до другої світової війни. Натомість національне визволення інших народів, поневолених Москвою ще перед другою світовою війною, та створення на теренах неросійських народів, окупованих Москвою, самостійних національних держав — не мають позитивної розв'язки в концепції Заходу. Основною тенденцією Заходу є тільки боротьба з комунізмом, з виразним і послідовним намаганням уникати питання російського імперіялізму, чим сприяється відтворенню колишньої російської імперії.
Мотиви такого наставлення Заходу є теж пов'язані з питанням війни. Поперше, західні держави не хочуть порушувати иайвразливіших для Росії питань, що ними є національні проблеми, щоб не загострювати відносин із СССР. Це випливає з бажання уникнути війни. Подруге, якщо до війни таки прийде, то вони хочуть здобути собі прихильність частини російського народу тим, що виступлять з програмою знищення тільки комунізму, не нарушу-ючи цілости теперішньої московської імперії. На Заході домінує переконання, що таким способом у москалях можна мати союзників проти режиму, а концепція розвалу імперії на національні держави помогла б, мовляв, большевикам змобілізувати ввесь по-тенціял російського народу на оборону своєї імперії.
Досвід з нашої дванадцятилітньої закордонної акції показує, що наші переконування політичних кіл Заходу про нереальність і недоцільність ставити на російський народ не дали, як бачимо, поважніших наслідків. Крім певної кількости політиків, які розуміють і заступають наше становище, керівні й відповідальні політичні чинники в більшості послідовно тримаються погляду, що російську імперію треба залишити ненарушеною, “здемократи-зувавши” її самим усуненням комунізму. Треба враховувати, що така тенденція буде генеральною лінією західнього бльоку теж у час війни.
Розвиток воєнних подій навряд чи змінить такі проросійські погляди. Навіть тоді, коли не буде жодних проявів протирежимних акцій москалів, речники цієї тактики не схочуть зректися своїх поглядів. Зрештою, така тактика розрахована не тільки на активну протирежимну боротьбу російського народу. На думку її речників, уже саме демобілізування запалу російського народу у війні проти Заходу та моральне підкошення успішности больше-вицької воєнної пропаганди дадуть поважну користь. А під .тим оглядом важко ствердити, наскільки дана політика має фактичний вплив і наслідки на другому боці фронту. Тому політична лінія війни, підготовка в довоєнний період і виразно застосована на початку війни, буде, правдоподібно, втримана і в дальшому розвитку війни. Про це подбають ті чинники, які мають вирішальний вплив на визначення політичної лінії. Причиняться до того чимало теж і російські еміграційні сили, які, не зважаючи на свої внутрішні розходження, на відтинку зовнішньо-політичному діють одно-згідно, намагаючись вплинути на Захід, щоб він виступав тільки проти комунізму, не нарушуючи цілком російської імперії.