Продовження. (До початку >>>)
Всі революційні вєликі ідеї перемагали цим способом. Хоч би й християнство. Ось що читаємо в “Парадоксах католицизму” (Mgr. R. H. Benson): — “Який був безпосередній наслідок особи Ісуса Христа для суспільности, серед якої Він жив, якщо не конфлікти, пролив крови і руїна, які закидували Його церкві?… Не слова новітнього “гуманітариста”, модерного толерантного “християнина” падуть з уст Ісуса Христа… “Пїдіть і скажіть цьому лисові”, (гукав Він, говорячи про голову народу); “гроби повапнені…, гадюки! лицеміри!” Така мова, якою послуговувався, промовляючи до представників ізраїльської еліти … Чи можна собі уявити більш підюджуючу промову?… “Не дуріть себе, гукає Він модерному гуманітаристові. Я не прийшов щоби принести мир за всяку ціну; є речі, гірші від війни і пролитої крови. Я прийшов, щоби принести не мир, але меч. Я прийшов, щоби порізнити родини, не на те, щоб їх поєднати; щоби зруйнувати царства, не на те, щоб їх укріпити, щоб підняти матір проти доньки і доньку проти матері, щоб установити не толеранцію, але універсальну правду”. Він прийшов запровадити “в першій мірі царство Боже, аж потім царство цього світа; перше мир Божий, а аж потім гармонію між людьми”. Він дбав перше про революцію, а потім про гармонію (в нас журяться перше про “гармонію” і “музику”). А в Євангелії стоїть:“І від часу Ісуса Христа та до сьогоднішнього дня царство небесне здобувається силою і хто добуває його, той силоміць бере його”[289]. Ілюстрація до слів Кайзерлінґа, що життя, так само як і музика, діє гармонійно через дисонанс, що “Urphenomen” життєвого процесу є “нарушення рівноваги, не унісон (Einklang)”.
Те саме підкреслює знаний протестантський теолог і філософ Гарнак. Для нього найбільший реформатор людськости був “лперейнятий веиким противенством між царством Божим і державою світа цього”, яке усунеться тільки борнею. “Боротьба і перемога в цілій їх драматичній виразності стоять перед його душею… Уява двох держав, Божої і чортової, про боротьбу між ними і про майбутній останній бій, в якім Люципер буде побитий і на землі”… Не тільки “субстанції і сили” неорганічного і органічного світа, про які говорить Зіммель, але й “субстанції і сили” світа надорганічного, його урядження та ідеї, “вимагають від нас зусилля і боротьби, заки нам віддадуться”[290]. Кожний культурний світ повставав “не з логічної аналізи попереднього, але з запереченнятого, чим жив попередній”.
Цей момент боротьби, який соціологи і філософи признавали як щось неминуче, ще з більшим натиском підкреслюється політиками, щодо людської суспільности. Вгорі я цитував двох теологів — католицького і протестантського, які підкреслювали конечність моменту боротьби для перемоги, для життя взагалі нової ідеї. Політичні публіцисти підкреслюють його неминучість для життя націй. Для Макса Мюллера в надорганічнім світі боротьба також є неминучою передумовою стану рівноваги. Нації ростуть і живуть на те, щоб “дати себе взаїмно чути”, і лише в цім терті кожна з них може розвиватися. Звідси падає особливе світло й на війну[291]. В італійця Енріко Коррадіні, воля життя і воля влади переміняються в “волю війни”, коли він говорить про справи національні. “Воля війни між націями вічна. Війна є вічна. Історія це підтверджує. Всі поодинокі історії націй і держав підтверджують це”. І тут шлях до гармонії веде через боротьбу, “міжнародний мир — це єдність націй для витворення життєвих дібр. Війна — це боротьба націй за їх посідання”. Коррадіні так само відкидає наперед усталену гармонію, відразову афірмацію. “В дійсності принцип війни і принцип миру є лише два боки того самого принципу. І принцип єдности, і боротьби між клясами, є ніщо інше, як два боки того самого; життя нації, як і життя між націями, не складається з єдности і не складається з боротьби, воно складається і з одного, і з другого. Життя націй зложене з сталого руху, що перемінює єдність на боротьбу, а боротьбу на єдність.
І міжнародне життя збудоване на боротьбі, на сталім русі, що перемінює мир на війну і війну на мир. Лише в “єдності і боротьбі кляс… об’являється глибока єдність даного покоління. І ще глибше між націями, в їх мирі і війні об’являється єдність нашої species”. Бо “війна не є серед людей, не є серед народів, не є серед націй, не є серед племен, — вона є між species, а через те і між людьми, народами, націями і проче”. Автор відважно твердить, що перед світовою війною було чотири пацифістичні теорії, і в кожній з них була війна. Існувала теорія військова. Збройний мир мав знищити війну, але якраз війна вийшла з нього. Взаїмна економічна залежність націй (interdipendenza economica) мала перешкодити війні, і якраз вона викликала конкуренцію, що привела до війни. Існувала соціялістична теорія: “соціялістичний інтернаціонал” мав принести спротив війні, але з соціялізму, який поборював насильством національні суспільності, вийшла також війна: виникла революція, з якої вийшла війна. Існувала теорія буржуазного космополітизму. Дифузія культур і цивілізацій мала вбити дух між народами і саму війну, але ця теорія також привела до війни. Виродження й зтендітнення кляс і націй спровокувало варварів на війну. “Війна є в мілітаризмі і в пацифізмі, і в силі, і в слабості, і в відвазі, і в трусості” і в здоровлю і в дегенерації, і в варварстві і в цивілізації, — в species взагалі, “species войовнича по самій своїй природі”…[292].
Зміцнювати волю нації до життя, до влади, до експансії, — означив я як першу підставу націоналізму, який тут протиставляю драгоманівщині. Другою такою підставою національної ідеї здорової нації повинно бути те стремління до боротьби, та свідомість їх конечности, без якої не можливі ні вчинки героїзму, ні інтенсивне життя, ні віра в нього, ані тріюмф жадної нової ідеї, що хоче змінити обличчя світу. Першу з цих підстав протиставляю тому духовому “кастратству”, яке виключало волюнтаристичний чинник з міжнаціонального життя, вірячи сліпо в творчу силу інтелекту. Другу —протиставляю засадничому пацифізмові нашого провансальства, яке вірило у вічний мир ліги націй.
Розділ І. Песимізм і предтечі самовистарчаючого націоналізму >>> | ЗМІСТ | Розділ ІІІ. Романтизм, догматизм, ілюзіонізм — третя вимога націоналізму >>>