Продовження. (До початку >>>)

Можна з упевненістю сказати, що перевидання творів Д. Донцова, здійснення академічних і популярних видань його багатотомної спадщини – є актуальним завданням для постколоніальної української культури, що перебуває у стані затяжної культурної війни на різні фронти. Його роботи – в дусі націоналізму – з лицарською пристрасністю плекають світовідчуття вільної людини, вчать осмисленої й відповідальної любові до України, культивують національно-державницьке мислення, утверджують самовідданість і жертовність у служінні нації. Все це притаманно й численним шевченкознавчим роботам українського мислителя, зокрема, монографії “Незримі скрижалі Кобзаря”. При цьому вона займе не лише гідне місце у низці перевиданих праць минулого – О. Кониського, С. Балея, С. Смаль-Стоцького, Б. Лепкого, П. Зайцева, Ю. Луцького та ін., – не всі з яких вийшли за межі суто історичної вартості. Її значення також серед тих праць, що здатні стимулювати наукові дискусії, несподівано висвітлювати усталене, загалом, формувати новітнє обличчя української шевченкології: М. Коцюбинської, І. Дзюби, В. Пахаренка, Г. Клочека, Вал. Шевчука, Н. Слухай, Ю. Барабаша та ін.

Очевидно, що націоналістична герменевтика, передусім донцовська “естетика Шевченка”, належить до тих наукових напрямів, які активно й широко представлені в українській гносеологічній культурі, а тому новітня актуалізація їх посприяла б методологічному оновленню постколоніального літературознавства, посутньо розширила б його інтерпретаційний обрій, спричинила б пожвавлення теоретичної думки. З іншого боку, ця герменевтична актуалізація могла б допомогти сучасному читачеві пересвідчитися не лише у стилістичній майстерності націоналістичних авторів на кшталт Д. Донцова, завдяки яким складні філософські абстракції постають у свідомості життєво конкретними, драматизованими й злободенними, а й відповісти на одне важливе питання. Чому після прочитання деяких новітніх досліджень Тараса Шевченка, покликаних у деконструктивний спосіб начебто осучаснити, спопуляризувати його, формується відштовхувальний образ генія, натомість після інтерпретації Дмитра Донцова слово Кобзаря потужно оживає і кличе до діалогу? Мабуть, перші інтерпретації таки ближчі до чергової псевдонаукової політично-партикулярної або й антинаціональної “рації”, тоді як інша – наближає нас до істини українського буття. Хай читач сам виснує, на котрій із цих інтерпретацій швидше сформується українська інтелігенція як “провідна верства” народу, як духовна національна еліта.

Петро Іванишин, доктор філологічних наук, професор,

 

[1] Маланюк Є. Дмитро Донцов // Маланюк Є.  Книга спостережень. Проза. Том другий. – Торонто: Гомін України, 1966. – С.367, 375.

[2] Донцов Д. Незримі скрижалі Кобзаря (Містика лицарства Запорозького). – Торонто: Гомін України, 1961. – С.5-6.

[3] Детальніше див.: Іванишин П. Ексод в еклектику // Іванишин П. Вульгарний “неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. – Дрогобич: ВФ “Відродження”,2001. – С.136-137; Іванишин П.В. Національно-екзистенціальна інтерпретація (основні теоретичні та прагматичні аспекти): Монографія. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2005. – С.97-109.

[4] Сміт Е.Д. Національна ідентичність. – К.: Основи, 1994. – С.76.

[5] Квіт С.М. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет: Монографія. – К.: ВЦ “Київський університет”, 2000. – С.78-115.

[6] Франко І. Поза межами можливого // Франко І. Зібрання творів: У 50 т. – К.: Наукова думка, 1986. – Т.45. – С. 284.

[7] Баган О. Поміж містикою і політикою (Дмитро Донцов на тлі української політичної історії 1-ї половини ХХ ст.) // Донцов Д. Твори. Том 1. Геополітичні та ідеологічні праці. – Львів:Кальварія,2001. – С.27.

[8] Іванишин В. Тезаурус до курсу “Теорія літератури”. [Вид. друге.] – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2007. – С.58-59.

[9] Саїд Е.В. Орієнталізм / Пер. з англ. В.Шовкун. – К.:Основи,2001. – С.415, 44.

[10] Саїд Е. Культура й імперіяліззм. – К.: Критика, 2007. – С.73.

[11] Дюрінг С. Література – двійник націоналізму? // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. – Львів: Літопис,1996. – С.565.

[12] Донцов Д. Передмова до 2-го видання // Донцов Д. Дві літератури нашої доби. – Торонто,1958. – С.6.

[13] Дзюба І. Шевченкофобія в сучасній Україні. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2006. – 60с.

[14] Детальніше див.: Іванишин П.В. Національно-екзистенціальна інтерпретація… – С.172-203; Іванишин П.В. Аберація християнства, або Культурний імперіалізм у шатах псевдохристології (основні аспекти національно-екзистенціального витлумачення): Монографія / Іл. Г.Доре. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2005. – 268с.

[15] Сміт Е.Д. Національна ідентичність… – С.81, 76.

[16] Іванишин П. Вульгарний “неоміфологізм”: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 2001. – С.47-64.

[17] Політичний міф, як ми уже мали можливість доводити, – це вторинна семіотична система, мета якої полягає у фальшуванні дійсності в інтересах універсалістських ідеологій (імперсько-шовіністичного зразка) через витворення примітивізуючих (баранізуючих, ”оболванюючих”) стереотипів у масовій свідомості.

[18] Іванишин В. Нація. Державність. Націоналізм. – Дрогобич: ВФ “Відродження”, 1992. – С.135.

  ЗМІСТ  |  Передмова >>>